Жертву і муки Господь пам’ятає

Слова «жертву і муки Господь пам’ятає» з гімну «Слава людині, що чула Єгову»¹ завжди хвилюють мою душу. Слово «жертва» має таке визначення: «Відмова від чогось важливого заради того, що має більшу важливість або цінність»². Жертва буває різною. Святі останніх днів вступають з Господом у завіт приносити жертви. Таким чином ми підкоряємо свою волю Його волі, посвячуючи своє життя розбудові Його царства і служінню Його дітям.

Для тих, хто вірно жертвує, приносячи чесну десятину, Господь пообіцяв відкрити отвори небесні³. Ця жертва благословляє не лише особу і сім’ю, але ці добровільно принесені гроші стають активним джерелом, яке допомагає царству Господа у повсякденному здійсненні чудес. Цар Веніямин сказав: «…Зваж[те] на благословенний і щасливий стан тих, хто виконує заповіді Бога. Бо знайте, вони благословенні в усьому, як у тлінному, так і в духовному…»⁴ Вірна сплата десятини—це зовнішній вияв внутрішнього зобов’язання жертвувати.

Дотримання закону посту є ще одним видом жертвування. Господь просить нас одну неділю місяця поститися, пропускаючи два прийоми їжі. Нас запрошують віддати гроші, які дорівнюють вартості тієї їжі, яку б ми з’їли, Церкві, щоб вона могла допомагати нужденним людям. Піст і внесення щедрих пожертв очищують душу. Президент Спенсер В. Кімбол стверджував: «Виконуючи закон посту, людина знаходить джерело сили, щоб долати свої тілесні пристрасті й егоїзм»⁵.

Храмова та сімейно-історична робота є жертвою любові. Вірні святі присвячують мільйони годин, складаючи сімейну історію. Вони досліджують мікроплівки й літописи та за допомогою ручки і комп’ютера записують дати й події. У храмі ці святі виконують священні обряди за своїх дорогих предків. Подібно до Спасителя, вони йдуть на жертву, роблячи для інших те, що ті не можуть зробити для себе.

Кілька років тому, виконуючи доручення Церкви у Санкт- Петербурзі, Росія, разом зі своєю дружиною Мері Джейн я мав унікальну можливість відчути благословення сімейно-історичної роботи. Ми відвідали архів, де зберігаються метричні книги, щоб побачити, як здійснюється замовлення Церкви на мікрофільмування деяких архівних матеріалів, що стосуються Західної Росії. Коли я спостерігав, як працівник архіву фотографував сторінки вкритих пліснявою старих книг зі Пскова, імена перетворювалися на реальних людей. Здавалося, що вони виходять зі сторінок і кажуть: «Ви знайшли мене. Я більше не загублений. Я знаю, що колись, десь, хтось із моєї сім’ї принесе моє ім’я до храму і я отримаю хрищення й ендаумент, і я буду запечатаний зі своєю дружиною й дітьми. Дякую!»

Життя Джозефа Сміта було прикладом безкорисливої жертви за євангелію Ісуса Христа. Хоча пророк Джозеф багато страждав, він залишався оптимістом і успішно пройшов через багато переслідувань. Парлі П. Пратт розповідає зворушливу історію про те, як взимку 1838–1839 рр. перебував з пророком у в’язниці в Ліберті, штат Міссурі. Ті шість місяців страшних страждань і ув’язнення відшліфували цього передвисвяченого великого Пророка.

У в’язниці пророк і брати вислуховували вихваляння й принизливі образи охоронців на адресу мормонів. Настав момент, коли пророк не міг більше зносити їхніх брудних проклять. Раптом він підвівся й наказав «голосом грому: «ЗАМОВКНІТЬ, ви, сатанинське плем’я. В ім’я Ісуса Христа я забороняю вам і наказую заспокоїтися».

Він стояв прямо, зберігаючи дивовижну велич. У кайданах, без усякої зброї, спокійний, врівноважений і сповнений достоїнства, як ангел… [Перелякані охоронці] відступили в кут, покидали свою зброю…, «попросили у нього пробачення і «поводилися тихо, поки не змінили варту».

Далі брат Пратт продовжує: «Я бачив служителів закону, одягнених у магістерські мантії. Я бачив урочисте засідання конгресу… Я намагався уявити собі царів, королівські двори, трони і корони,… але дійсне достоїнство й велич я бачив лише раз—у кайданах, посеред ночі, у в’язниці, в похмурому міссурійському селищі»⁶.

Через кілька тижнів після цієї події, переживаючи ще один дуже нелегкий період, Джозеф благатиме Господа дати провід. Господь відповів: «Сину мій, мир твоїй душі; твої випробування і твої скорботи лише на короткий час»⁷. Потім Господь сказав пророкові ці інтригуючі слова: «Усі кінці землі запитуватимуть про твоє ім’я…»⁸

Через п’ять років, озираючись на недобудований храм у Наву, Джозеф знав, що кінець його подорожі вже наближається, і що він іде, як «агнець на заклання», та все ж він був «спокійний, як літній ранок»⁹. Отримавши запевнення, що матиме захист, пророк підкорився ще одному арешту. Однак його довіру не було виправдано. 27 червня 1844 року разом з братом Гайрумом його було жорстоко вбито у в’язниці в Картеджі.

Усі кінці землі запитують про ім’я Джозефа Сміта, і сонце ніколи не заходить над членами Церкви по всій землі, над відновленою Церквою Ісуса Христа. Ці слова, сказані про трагічно загиблого Авраама Лінкольна, також описують і велич пророка Джозефа Сміта:

Немає величнішої жертви за спокутуючу жертву Спасителя Ісуса Христа. Його спокута, неосяжна й безприкладна, була вінцевою подією. Яка радість, що завдяки Його найвищій жертві милосердя, смерть не має жала і могила не має перемоги.

Наше випробування полягає в тому, щоб безкорисливо пожертвувати всім, що нам дано, включаючи нашу волю. Cтарійшина Ніл А. Максвелл правильно сказав: «В дійсності, підкорення своєї волі—це єдина, унікально особиста річ, яку ми повинні покласти на олтар Бога. Усе інше, що ми «віддаємо»,… є тим, що Він уже дав чи позичив нам»¹¹.

Жертва, в кінцевому результаті, є справою серця. «Ось, Господу потрібні серце і небайдужий розум»¹². Якщо ми турботливі, милосердні, послушні Богові й будемо наслідувати Його пророків, то відчуємо, що жертву і муки Господь пам’ятає. «І ви принесете в жертву мені скрушене серце і упокорений дух»¹³.

Прояви жертовної любові Спасителя до себе я відчув самим незвичайним чином. Перебуваючи в Єрусалимі в переддень Різдва, ми з дружиною відвідали кілька місць, де Спаситель ходив і навчав. Біль, який перестраждав Спаситель, приніс нам глибокий смуток, коли ми стояли біля каземату, що знаходився в підвалі будинку Кайяфи. Саме там нашого Господа били й бичували. Ми бачили ніші для кандалів у кам’яній стіні. Зі сльозами ми співали гімн «Нужденний чоловік скорбот»¹⁴. Він був таким самотнім серед ницих зловмисників. З болем у серці ми молилися про те, щоб бути Його гідними слугами.

Невдовзі по тому ми відвідали порожню гробницю в саду. Слова з Писань: «Немає Його тут,—бо воскрес»¹⁵, відлунювали в наших серцях. Еліза Р. Сноу писала:

Спокута Спасителя була найбільшим виявом милосердя, яке відоме людству.

Ми співаємо ці слова, написані Президентом Гордоном Б. Хінклі:

Мені сумно, що хоч одна крапля Його крові була пролита й за мене. Я молюся, щоб одного дня зустрітися зі Спасителем. Я стану на коліна, поцілую його поранені руки й ноги, і Він витре мої сльози болю. Я подякую Йому за все, що Він зробив, і молюся, щоб він сказав: «Гаразд, рабе добрий і вірний»¹⁸. Завдяки Його милосердю ми маємо надію. Він—«джерело всіх наших благословень»¹⁹. Про це я свідчу у святе ім’я найбільшого взірця жертвування, самого Спасителя Ісуса Христа, амінь.