Щоб вони могли бути єдині в нас

Коли Його земне служіння наближалось до завершення, знаючи «що настала година Йому» (Іван 13:1), Ісус зібрав своїх апостолів у верхній кімнаті в Єрусалимі. Після вечері і після того, як Він омив їхні ноги і вчив їх, Ісус проголосив величну заступницьку молитву за цих апостолів і всіх, хто повірить в Нього. Він молив Батька такими словами:

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене,

Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в Нас і вони,—щоб увірував світ, що Мене Ти послав.

А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми.

Я—у них, а Ти—у Мені, щоб були досконалі в одно» (Іван 17:20–23).

Як славно роздумувати над тим, що нас було запрошено в досконалу єдність, яка існує між Батьком і Сином? Як це може відбутися?

Коли розмірковуємо над цим питанням, стає ясно, що ми повинні почати з єдності в собі. Ми дуальні істоти, що мають тіло і дух, і ми іноді відчуваємо відсутність гармонії або конфлікт. Наш дух осяяний совістю, світлом Христа (див. Мороній 7:16; УЗ 93:2), і природно бажає відгукуватися на нашіптування Святого Духа і йти за істиною. Але інстинкти і спокуси, яким піддається плоть, якщо їм дозволити, можуть переважити дух. Павло сказав:

«Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро,—що зло лежить у мені.

Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком,

Та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх» (Римлянам 7:21–23).

Нефій висловив схожі відчуття:

«Однак, незважаючи на велику доброту Господа, який являє мені свої великі і дивовижні діяння, серце моє вигукує: О нещасна я людина! Так, моє серце засмучене через мою плоть; моя душа горює через мої беззаконня.

Я в оточенні, через спокуси і гріхи, які так легко обплутують мене» (2 Нефій 4:17–18).

Але потім, згадавши про Спасителя, Нефій доходить висновку, повного надії: «Проте я знаю, кому я довірився» (2 Нефій 4:19). Що він мав на увазі?

Ісус також мав плоть і дух, але Він не піддавався спокусам. (Див. Мосія 15:5). Ми можемо повернутися до Нього, якщо прагнемо єдності і миру із самими собою, тому що Він розуміє. Він розуміє боротьбу, і Він також розуміє, як одержати перемогу в боротьбі. Як сказав Павло:

«Ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (Євреям 4:15).

Найбільш важливо, що ми можемо звернутися до Ісуса за допомогою щодо відновлення внутрішньої єдності нашої душі, коли піддаємося гріхові і розвіюємо мир всередині нас. Незабаром після Його заступницького благання, щоб ми могли стати «досконалими в одно», Ісус страждав і віддав Своє життя, щоб спокутувати наші гріхи. Сила Спокути Спасителя може знищувати наслідки гріха. Коли ми каємося, Його спокутуюча милість виправдовує і очищує нас. (Див. 3 Нефій 27:16–20). Все стає так, наче ми не піддалися спокусі, наче не спокусилися.

Якщо ми намагаємося день за днем і тиждень за тижнем йти дорогою Христа, боротьба стихає і спокуси перестають турбувати. Настає все більша і більша гармонія між духовним і фізичним, доки наші фізичні тіла не трансформуються від «знаряддя неправедності, що ведуть до гріха» до «знаряддя праведності, що ведуть до Бога» (Див. Римлянам 6:13).

Єднання з собою готує нас до більшого благословення—єднання з Богом і Христом.

Ісус досяг досконалої єдності з Батьком, підкорюючи Себе, плоть і кров, волі Батька. Його служіння було завжди чітко сфокусовано, бо в Ньому не було послаблюючої або відволікаючої невпевненості. Говорячи про свого Батька Ісус сказав: «Я завжди чиню, що Йому до вподоби» (Іван 8:29).

Через те, що це було волею Батька, Ісус погодився навіть на смерть: «волю Сина буде поглинуто волею Батька» (Мосія 15:7).

Це напевно було не малим. Він сказав, що страждання: «примусило мене, самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і я хотів, щоб я міг не пити з цієї гіркої чаші і не відсахнутися—

Проте, слава нехай буде Батькові, і я скуштував і закінчив свої приготування для дітей людських» (УЗ 19:18–19).

Це твердження відкриває, що найбільшим бажанням Спасителя було славити Батька. Батько «в» Сині у тому розумінні, що слава Батька і воля Батька є всепоглинаючою справою Сина.

Під час Останньої вечері зі своїми апостолами Ісус сказав:

«Я правдива Виноградина, а Отець Мій—Виноградар.

Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила» (Іван 15:1–2).

Яку форму може мати та очистка, які жертви вона може визначати, ми, можливо, не знаємо наперед. Але якби нам разом з багатим молодим управителем довелося запитати: «Чого ще бракує мені?» (Матвій 19:20), відповідь Спасителя була б така сама: «Йди вслід за Мною» (Матвій 19:21); «Будьте моїми учнями, як Я є учнем Батька; станьте «як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти [вам], саме як дитина підкоряється своєму батькові» (Мосія 3:19).

Президент Бригам Янг з розумінням говорив про наші випробування:

«Після того, що було сказано і зроблено, після того, що Він вів цей народ так довго, чи не розумієте ви, що не вистачає довіри до нашого Бога? Чи можете ви побачити це в собі? Ви можете сказати: «Брате Бригам, чи можете ви сказати це про себе?» Так, я можу сказати, що в мене ще не вистачає, до деякої міри, довіри до Нього, кому я довіряю. Чому? Через те що в мене не вистачає сили через стан, в якому я опинився завдяки Падінню…

Іноді щось повстає в мені, на деякий час, що… встановлює роздільну лінію між моєю волею і волею мого Батька на небесах—щось, що робить мою волю і волю мого Батька на небесах не повністю єдиними.

[Ми] повинні відчувати і розуміти, наскільки можливо, наскільки занепала природа людини нам дозволить, наскільки вистачить віри й пізнання самих себе, що воля Бога, якому ми служимо, є нашою волею, і що іншої немає, ні в часі, ні у вічності» (Deseret News, 10 Sept. 1856, 212).

Ми певно ніколи не будемо єдиними з Богом і Христом, поки не зробимо їхнє бажання і волю нашим виключним бажанням. Така покірність не досягається за один день чи рік, але через Святого Духа Господь буде навчати нас, якщо ми бажаємо, до того часу, коли зможемо напевно сказати, що Він в нас, як Батько в Ньому. Хоча, іноді, я боюся того, що може вимагатися, але я знаю, що це єдиний шлях до досконалого союзу, що принесе повноту радості. Я не можу повністю висловити вдячність за те, що мене запрошено бути одним з тих Святих Істот, як мій Небесний Батько і Викупитель, перед якими я благоговію і яким поклоняюсь.

Нехай Бог почує молитву Спасителя і веде усіх нас, щоб ми стали єдиними з Ними, про це моя молитва в ім’я Ісуса Христа, амінь.