Мовчи, перестань!

Спів хору молодих чоловіків цього вечора розпалив вогонь моєї пам’яті, й мені пригадалася пісня, яку я співав, коли був хлопчиком. Ми палко співали:

У нас був хормейстер, який навчав нас, хлопців, як співати. Нам потрібно було співати. Сестра Стелла Уотерс розмахувала диригентською паличкою перед нашими носами і так відбивала ритм, що аж підлога рипіла.

Якщо ми співали правильно, сестра Уотерс дозволяла нам обрати для співу улюблений гімн. Вибір майже завжди був один:

А потім підбадьорюючий приспів:

Будучи хлопчиком, я досить добре розумів небезпеку вируючого моря. Однак я не дуже розумів, які інші демони можуть загрожувати нашому життю, зруйнувати наші мрії, знищити наші радощі та збити з дороги, яка веде до целестіального царства Бога.

Перелік руйнівних демонів довгий; і кожна людина, молода чи літня, знає тих, з якими їй треба боротися. Я назву лише кількох: Демон Жадоби; Демон Нечесності; Демон Боргів; Демон Сумнівів; Демон Наркотиків; а також Демони-близнюки Нескромність і Аморальність. Кожен з цих демонів може спустошити наше життя. А в поєднанні вони можуть призвести до повного знищення.

Щодо жадоби, то в пораді від Екклезіяста є таке застереження: «Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також!»³

Ісус радив: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости,—бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його»⁴.

Ми повинні навчитися розрізняти потребу і жадобу.

Коли ми говоримо про демона нечесності, то можемо знайти його в багатьох місцях. Одним з таких місць є школа. Давайте уникати підказування, списування, використовування інших людей чи будь-чого подібного. Нехай чесність стане для нас нормою.

Приймаючи рішення, не ставте собі запитання: «А що подумають інші?», радше «А що я подумаю про себе?»

Спокуса піддатися демону боргів щоденно нависає над нами багато разів. Я цитую пораду Президента Гордона Б. Хінклі:

«Я стурбований страшенною сумою заборгованості по споживчому кредиту, яка висить над нацією, у тому числі й над нашими людьми…

Ми піддаємося спокусливій рекламі. Телебачення подає привабливі запрошення взяти в борг до 125 відсотків вартості будинку. Але нічого не згадується про відсотки…

Звичайно ж я усвідомлюю, що може виникнути необхідність взяти борг, щоб купити будинок. Але давайте купувати такий будинок, за який ми можемо сплатити, таким чином полегшуючи виплати, які постійним боргом будуть висіти над нашими головами, немилосердно й безперервно, протягом 30 років…»⁵

Я б додав: ми не повинні дозволяти нашим бажанням перевищувати наш прибуток.

Говорячи про демона наркотиків, звичайно ж я маю на увазі також і алкоголь. Наркотики послаблюють нашу здатність думати, аналізувати і робити мудрий вибір. Часто вони призводять до жорстокості, грубого поводження з дітьми й дружиною і можуть провокувати поведінку, наслідком якої стане біль і страждання тих, хто невинний. «Скажи наркотикам «ні»—це ефективний лозунг для того, хто хоче прийняти рішення. Це можна підкріпити уривком з Писань:

«Чи не знаєте ви, що ви—Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?

Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той—то ви!»⁶

Говорячи про демонів-близнюків, а саме нескромність і аморальність, я б додав до них третього—порнографію. Ця трійкa завжди разом.

У тлумаченні сну Легія ми знаходимо досить точний опис руйнівної сили порнографії: «А імла темряви то є спокуси диявола, який сліпить очі, і робить закам’янілими серця дітей людських, і веде їх геть на широкі путі, щоб вони загинули і зникли»⁷.

Апостол наших днів, Х’ю Б. Браун, заявив: «Будь-яка нескромність, у тому числі нечисті думки, оскверняють тіло, той храм, у якому може перебувати Святий Дух»⁸.

Я рекомендую вам сьогодні перлину з журналу Improvement Era. Ці слова було надруковано в 1917 році, але вони актуальні й сьогодні: «Сучасна поширена традиція нескромності в одязі, потік аморальних творів у друкованій літературі, в театрі й особливо в кінематографі,… терпиме ставлення до нескромності у повсякденних розмовах і манері поводження є смертельним злом, яке зруйнує душу»⁹.

Олександр Поуп у своєму натхненному «Ессе про людину», проголошував:

Можливо, підходящий підсумок щодо цього демона можна знайти в Посланні Павла до коринтян: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її»¹¹.

Для кожного з нас буде найкращим чути й брати до уваги голос сумління, бо сумління завжди застерігає нас, як друг, перш ніж покарати, як суддя.

Сам Господь дав нам такий наказ: «Будьте чистими ви, хто несе сосуди Господа»¹².

Брати, є одна відповідальність, якої жоден не може уникнути. Це—наслідки особистого впливу.

Наш вплив безсумнівно відчувається в наших сім’ях. Іноді ми, батьки, забуваємо, що також колись були хлопчиками, а хлопчики іноді завдають батькам клопоту.

Я пам’ятаю, що хлопчаком любив собак. Одного разу я взяв візок, поклав у нього дерев’яний ящик з-під апельсинів та й пішов шукати собак. У той час собаки були скрізь: у школі, гуляли по тротуарах, бродили по пустирях, яких було тоді багато. Коли я знаходив собаку, то ловив його, садив у ящик, приносив додому, зачиняв у сарайчику для вугілля, а двері закривав на засув. Того дня я, мабуть, привіз додому шість собак різного розміру і ув’язнив їх так само, як і першого. Я навіть не уявляв, що робитиму з тими собаками, отже, нікому не розповів про це.

Батько прийшов з роботи додому і, як завжди, взяв відро й пішов у сарай, щоб набрати вугілля. Можете собі уявити його шок і переляк, коли він відкрив двері й побачив шість собак, які спробували відразу ж утекти? Як я пам’ятаю, батько трохи обурився, а потім, заспокоївшись, спокійно сказав мені: «Томмі, сарай призначений для вугілля. Собаки інших людей по праву належать їм». Дивлячись на нього, я навчився бути терпеливим і спокійним.

І це було добре, тому що подібна пригода сталася в моєму житті з найменшим сином, Кларком.

Кларк завжди любив тварин, птахів, рептилій—усе живе. Іноді це спричиняло невеличкий хаос у нашому домі. Одного разу в дитинстві він приїхав додому з каньйону Прово з водяною змією, яку він назвав Герман.

Майже відразу він оголосив, що Герман загубився. Сестра Монсон знайшла змію в шухляді для посуду. Водяні змії мають звичку з’являтися там, де їх найменше чекаєш. Тоді Кларк поніс її у ванну, закрив водостік, налив трохи води й причепив до стінки ванни напис: «Не користуйтеся цією ванною. Вона належить Герману». Отже, ми повинні були користуватися іншою ванною, поки Герман займав ізольовані апартаменти.

Але одного дня на наш подив Герман зник. Його слід було б назвати Гудіні. Він зник! Отже, наступного дня сестра Монсон вимила ванну і підготувала її для нормального використання. Пройшло кілька днів.

Одного вечора я вирішив, що настав час прийняти розслаблюючу ванну; отже, я налив у неї багато води, а потім спокійно лежав у ванній кілька хвилин, розслабившись. Я лежав, спостерігаючи за тим, як мильна вода доходить до рівня водостоку і ось-ось почне виливатися в нього. Можете собі уявити мій подив, коли я, глянувши на водостік, побачив Германа, який виплив з нього прямо до мого обличчя. Я крикнув своїй дружині: «Френсіс! А ось і Герман!»

Отже, Германа знову зловили, поклали в надійну коробку і ми здійснили невеличку екскурсію до Вівіан-парку в каньйоні Прово, а там випустили Германа в прекрасні води Саут-Форк-Крік. Більше ми з Германом ніколи не зустрічалися.

У книзі Учення і Завіти в 107 розділі, в 99 вірші є коротке, але пряме напучення кожному носію священства: «Отже, тепер нехай кожний чоловік вивчить свій обов’язок і діє у чині, до якого його призначено, зі старанністю». Я завжди серйозно ставився до цього наказу і намагався жити відповідно до нього.

У моїй свідомості знову і знову зринає настанова, яку дав Президент Джон Тейлор братам у священстві: «Якщо ви не звеличуєте свої покликання, Бог спитає з вас за тих, кого ви могли спасти, якби виконували свій обов’язок»¹³.

Я навчився тому, що коли ми під час виконання наших обов’язків прислухаємося до тихих підказок і діємо, не зволікаючи, наш Небесний Батько направлятиме наші кроки і благословлятиме наше життя й життя інших. Я знаю, що немає нічого кращого, ніщо не приносить приємніших почуттів за ті, коли ми прислухаємося до підказок Духа, щоб зрозуміти, що Господь через нас відповідає на молитви інших.

Достатньо буде хоча б одного прикладу. Одного разу десь рік тому, закінчивши всі справи в офісі, я отримав сильне відчуття, що мені треба провідати одну літню вдову, яка була пацієнткою Сент-Джозеф-Вілла тут, у Солт-Лейк-Сіті. Я поїхав прямо туди.

Коли я зайшов до її кімнати, то побачив, що в ній нікого не було. Я запитав чергового, де б вона могла бути, і він направив мене до кімнати відпочинку. Там я знайшов цю милу вдову, яку провідували її сестра та ще один друг. Ми мали дуже приємну розмову.

Коли ми розмовляли, у двері кімнати зайшов чоловік, щоб купити в автоматі содової води. Він поглянув на мене і сказав: «То ви Том Монсон?».

«Так,—відповів я.—А ви схожі на Хемінгуея». Він підтвердив, що він Стівен Хемінгуей, син Альфреда Юджина Хемінгуея, який служив моїм радником, коли багато років тому я був єпископом, і якого я називав Джин. Стівен розказав, що його батько знаходиться тут, і він на межі смерті. Джин називав моє ім’я, і сім’я хотіла подзвонити мені, та вони не змогли знайти мій номер телефону.

Я вибачився й негайно пішов зі Стівеном до кімнати, де знаходився мій колишній радник. Там зібралися його діти. Дружина померла кількома роками раніше. Члени сім’ї сприйняли мою зустріч зі Стівеном у кімнаті відпочинку як відповідь Небесного Батька на їхнє велике бажання, щоб я побачив їхнього батька до того, як він помре й відгукнувся на його прохання. Я також відчув, що це було так, бо якби Стівен не увійшов до кімнати, в якій я знаходився, саме в той час, я б не дізнався навіть про те, що Джин знаходиться у цьому ж місці.

Ми дали Джину благословення. До нас прийшов дух спокою. То була приємна зустріч, після якої я пішов.

Наступного ранку по телефону я дізнався, що Джин Хемінгуей пішов з життя всього через 20 хвилин після того, як він отримав благословення від його сина і мене.

Я звернувся до Небесного Батька у мовчазній молитві, дякуючи за Його скеровуючий вплив, який надихнув мене поїхати до Сент-Джозеф-Вілла, і який привів мене до мого милого друга, Альфреда Юджина Хемінгуея.

Мені подобається думати, що того вечора, коли ми відчували вплив Духа, думки Джина Хемінгуея брали участь у смиренній молитві й промовляли благословення священства, яке було відлунням слів з гімну «Вчителю, буря вирує», який я процитував на початку свого виступу:

Я так само люблю цей гімн і свідчу вам сьогодні щодо того втішення, яке він пропонує:

Його слів, записаних у Святому Письмі, достатньо: «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я»¹⁵. Я свідчу про цю істину в ім’я Ісуса Христа, амінь.