Яка мені з цього користь?

Я смиренно молюся, щоб той самий дух, що відвідав інших промовців цього ранку, залишався, коли я звертатимуся до вас.

Багато років тому я працював з двома колегами, які були старше і більш досвідченими, ніж я. Ми були друзями протягом багатьох років і вважали це корисним для кожного з нас. Одного дня один колега попросив нашої допомоги у складній справі. Як тільки він виклав перед нами суть справи, інший колега одразу ж запитав: «Яка мені з цього користь?» Коли його старий друг так егоїстично відповів, я побачив біль і розчарування на обличчі того, хто просив нашої допомоги. Стосунки між цими двома людьми вже ніколи не були такими, як раніше. Наш егоїстичний друг не досяг успіху, бо його егоїзм незабаром затьмарив дари, таланти і добрі риси, які той мав. На жаль, один із шляхів світу сьогодні відображається у цій егоїстичній відповіді: «Яка мені з цього користь?»

За своєї професійної діяльності я допоміг нащадкам однієї благородної пари отримати свою спадщину. Вона не була великою, але була плодом багатьох років важкої праці й жертвування. Усі їхні діти були порядними, богобоязливими людьми, яких навчили жити за рятівними принципами Спасителя. Але, коли настав час ділити власність, виникла суперечка щодо того, хто та що повинен отримати. Навіть хоча й не було нічого дуже цінного, гідного боротьби, відчуття егоїзму і жадібність призвели до розриву стосунків між деякими членами родини, який ніколи не зникав і продовжувався у наступних поколіннях. Як же це трагічно, що спадок цих чудових батьків зруйнував єдність сім’ї і любов серед їхніх дітей. З цього я дізнався, що єгоїзм і жадібність породжують гіркоту і суперечку, а жертва і віддавання, з іншого боку, приносять мир і задоволення.

На Великій нараді на небесах, коли був представлений великий план спасіння дітей Бога, Ісус сказав: «Ось Я, пошли Мене»¹, і «Батьку, хай буде воля Твоя, і слава Твоя навіки»². І тому Він став нашим Спасителем. Сатана же, якого поважно називали «сином ранку»³, вважав, що він прийде і «викупить все людство, так що кожна душа не пропаде»⁴. Сатана поставив дві умови: перша—відсутність свободи вибору і друга—що він матиме всю шану. Іншими словами, щось мало бути корисним для нього. І тому він став батьком брехні та егоїзму.

Узяти на себе чийсь хрест і йти за Спасителем означає подолати єгоїзм; це зобов’язання служити іншим. Єгоїзм—це одна з головних рис людини, яку треба підкорити і подолати. Ми мучимо наші душі, коли зосереджуємося на отриманні, а не на даванні. Часто моє є першим словом, яке багато дітей навчаються вимовляти. Їх треба навчати радіти, коли вони діляться. Напевно, одними з найкращих наставників під час подолання егоїзму є батьки. Матері йдуть у долину тіні смерті, щоб народжувати дітей. Батьки важко працюють і відмовляються від багатьох речей, щоб надати притулок, їжу, одяг, захист і освіту своїм дітям.

Я зрозумів, що егоїзм залежить від того, як ми ставимося до нашого майна, а не скільки ми маємо. Поет Вордсворд сказав: «Світ має надто велике значення для нас; в усі часи, /Отримання і витрачання виснажує наші сили»⁵. Бідний може бути егоїстичним⁶, а багатий—щедрим, але особі, якою оволодіває бажання тільки отримувати, буде дуже важко знайти спокій у цьому житті.

Старійшина Вільям Р. Бредфорд одного разу сказав: «З усіх впливів, які примушують людей обирати неправильно, егоїзм безумовно є найсильнішим. Там, де присутній егоїзм, Дух Господа відсутній. Талантами не діляться, потреби бідних не задовольняються, слабі не зміцнюються, неосвічених не навчають і втрачене не відшкодовується»⁷.

Нещодавно я розмовляв з найбільш щедрою людиною з тих, кого знаю. Я попросив її описати відчуття здійснення, що приходить завдяки щедрості. Він говорив про відчуття радості й щастя у серці людини, що ділиться з менш вдалими. Він почав з того, що ніщо в дійсності не належить йому—все йде від Господа—ми тільки розпорядники того, що Він дає нам. Як Господь сказав Джозефу Сміту: «Усе це є моїм, і ви є моїми управителями»⁸.

Іноді ми легко забуваємо, що «Господня земля, і все, що на ній»⁹. Спаситель попереджав нас, як записано в книзі Луки: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливості,—бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.

І Він розповів притчу, говорячи: «В одного багача гойно нива вродила була.

І міркував він про себе й казав: «Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?»

І сказав: «Оце я зроблю,—порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.

І скажу я душі своїй: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!»

Бог же до нього прорік: «Нерозумний,—ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позастанеться те, що ти був наготував?»

Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога»¹⁰.

Декілька років тому старійшина Елрей Л. Крістенсен розповів про свого одного далекого скандинавського родича, який приєднався до Церкви. Він був доволі багатим, але продав свої землі і худобу в Данії, щоб приїхати з сім’єю до Юти. Якийсь час він добре виконував свої церковні обов’язки та інші зобов’язання й досяг фінансових успіхів. Однак його володіння настільки захопили його увагу, що він забув про мету свого приїзду в Америку. Єпископ відвідав його і попросив стати більш активним. Через кілька років декілька братів прийшли до нього і сказали: «Ларс, Господь добре ставився до тебе, коли ви були в Данії. Він добре ставився до тебе, коли ви приїхали сюди… Але, на нашу думку, оскільки ти став трошки старше, то було б добре, якби зараз ти присвятив трохи часу інтересам Церкви. Зрештою ти не зможеш забрати все це добро з собою, коли помреш».

Засмутившись цим зауваженням, чоловік відповів: «Счо ж, тоті я не помирать»¹¹. Але він помер! І так буде з кожним із нас!

Декому так легко захопитися тим, чим вони володіють, і втратити вічну перспективу. Коли Авраам вийшов з Єгипту, його племінник Лот пішов разом із ним до Бет-Ела. І в Авраама, і в Лота були отари, стада і намети: «І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробувати, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробувати»¹². Після деяких суперечок між пастухами Авраама і Лота Авраам запропонував Лоту: «Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня.

…Коли підеш ліворуч,—то я піду праворуч, а як ти праворуч,—то піду я ліворуч»¹³.

Лот зрозумів «що то було йому на користь», коли подивився на родючі рівнини Йордану й вирішив узяти ту землю, що була ближче до нечестивого Содому¹⁴. Авраам задовольнився тим, що повів свої отари в більш безплідні землі Ханаанські, але він накопичив там навіть більше багатства.

Однак Авраама згадують більше як великого патріарха завітного народу Господа. В одному з перших згадувань про сплату десятини говориться, як Авраам сплачував десятину з усього свого майна Мелхиседеку¹⁵. Господь довіряв Аврааму і показав йому розуми доземного світу, вибирання Викупителя і Сотворіння¹⁶. Авраам також відомий готовністю пожертвувати своїм сином Ісаком. Цей видатний прояв віри є символом найбільш безкорисливої жертви за всю історію, коли Спаситель віддав Своє життя за всіх нас, щоб спокутувати наші гріхи.

Декілька років тому один маленький «корейський хлопчик витратив всі свої тижневі кишенькові гроші на газети. Потім він і декілька друзів продали їх на вулицях Сеула, аби заробити гроші, щоб допомогти учню, якому їх не вистачало для навчання в школі. Цей маленький хлопчик також кожного дня віддавав частину свого обіду цьому хлопчику, щоб той не був голодний. Чому він все це робив? Тому що його навчили історії про доброго самарянина¹⁷, і він не тільки хотів дізнатися про доброго самарянина, але також хотів зрозуміти, що відчуватиме, коли робитиме те, що робив добрий самарянин… Тільки після ретельного розпитування батька про його вчинки»¹⁸ він зізнався: «Але тату, кожного разу, коли я допомагаю своєму другові, я відчуваю, що стаю більш схожим на доброго самарянина. Крім того, я хочу допомагати моїм однокласникам, яким пощастило менш, ніж мені. Я не роблю нічого особливого. Я прочитав про це в моєму семінарському посібнику і відчув, що саме це я повинен робити»¹⁹. Перед тим, як чинити добро хлопчик не питав: «Яка мені з цього користь?» Фактично він робив це без будь-яких думок про відшкодування чи нагороду.

11 вересня 2001 року було завдано удару баштам-близнюкам Всесвітнього торговельного центру у Нью-Йорку літаками, якими керували терористи, що призвело до знищення обох башт. Загинули тисячі людей. Через цю трагедію з’явилося сотні історій про мужні, безкорисливі вчинки. Одна дуже зворушлива і героїчна історія була надрукована в газеті Вашингтон пост про відставного армійського полковника Сиріла «Ріка» Рескорла, який працював віце-президентом з безпеки банку Morgan Stanley Dean Witter.

Рік був дуже досвідченим колишнім військовим командувачем. Він був у своєму офісі, коли «перший літак врізався у північну башту о 8:48 ранку… Йому подзвонили з 71-го поверху, доповідаючи про велике полум’я на першій башті Всесвітнього торговельного центру, і він негайно наказав евакуювати всіх 2700 працівників у другому корпусі». А також ще 1000 працівників з п’ятого корпусу. Користуючись рупором, він просувався через товкотнечу на 44-му на верхні поверхи аж до 72-го поверху, допомагаючи евакуювати людей з кожного поверху. Один друг, який бачив, як Рік заспокоював людей на 10-му поверсі, сказав йому: «Рік, тобі також потрібно вибиратися звідси».

«Як тільки я переконаюся, що всі вийшли»,—відповів він.

«Він не був галасливим. Він поставив життя своїх колег вище за власне». Він подзвонив у головне управління, щоб сказати, що збирається повернутися, щоб розшукати тих, хто залишився.

Його дружина спостерігала за тим, як літак «Юнайтед Еарлайнс» врізався в його башту. «Через деякий час пролунав дзвінок. Це був Рік.

«Я не хочу, щоб ти плакала»,—сказав він.—Зараз я повинен евакуювати моїх людей».

Вона стримала ридання.

«Якщо зі мною щось трапиться, я хочу, щоб ти знала, що ти зробила мене щасливим».

«Телефон мовчав». Рік не вийшов з будівлі.

«Morgan Stanley втратила тільки шість із 2700 своїх працівників у південній башті 11 вересня, це було виключне чудо, що сталося серед цих кривавих подій. Керівники компанії говорять, що головна заслуга в цьому належить Рескорлі. Він підготував план евакуації. Він проштовхував своїх колег у безпечне місце. А потім він, очевидно, повернувся назад у пекло, щоб розшукати тих, хто залишився. Він був останньою людиною, яка вийшла з південної башти після вибуху у Всесвітньому торговельному центрі в 1993 році, і ні в кого не було сумнівів, що він мaв бути останнім і цього разу, якби хмарочос не впав».

Під час великого нещастя і кривавих подій 11 вересня 2001 року Рік не шукав користі для себе, замість цього він безкорисно думав про інших і небезпеку, в якій вони опинилися. Рік Рескорла був «саме тією людиною, яка опинилася в саме той час і в саме тому місці». Рік, «62-річний кремезний чоловік, холоднокровно [пожертвував] своїм життям заради інших»²⁰. Як сказав Сам Спаситель: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх»²¹.

Більшість з нас не проявляє свою безкорисливість таким драматичним чином, але для кожного з нас безкорисливість може означати бути саме тією людиною, яка в саме той час опинилася саме в тому місці, щоб служити. Майже кожен день дає можливості робити безкорисливі вчинки заради інших. Такі вчинки не мають меж і можуть бути просто добрим словом, рукою допомоги або доброю посмішкою.

Спаситель нагадує нам: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою,—той знайде її»²². Одним з парадоксів життя є те, що людина, яка ставиться до всього з точки зору «чи буде це корисним для мене», може здобути гроші, власність і землю, але в кінці втратить отримане і щастя, якими насолоджується людина, яка щедро ділиться своїми талантами і дарами з іншими.

Я хочу свідчити, що найбільш довершене служіння, яке може запропонувати кожний з нас, це служіння Учителеві. З усіх справ, які я мав за своє життя, жодна так не винагороджувала і не приносила стільки користі, скільки служіння у відповідь на покликання цієї Церкви. Кожне покликання було різним. Кожне приносило свої благословення. Почуття найбільшої змістовності життя приходить завдяки служінню іншим, а не перейманню тим, «яка мені з цього користь». Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.