Я завжди ітиму туди, де Ти

Мій виступ ґрунтується на гімні, який надихав вірних святих Господа протягом багатьох поколінь:

Ці слова, написані поетесою, яка не була святою останніх днів, виражають погляди вірних дітей Бога в усі віки.

Авраам, який вів Ісака в ту болісну подорож до гори Морія, з вірою йшов туди, куди хотів Господь (див. Буття 22). Так само й Давид, коли вийшов перед ізраїльським військом, щоб відповісти на виклик велетня Голіята (див. 1 Самуїлова 17). Естер, отримавши натхнення врятувати свій народ, пройшла той путь, який загрожував її життю, щоб звернутися до царя на внутрішньому подвір’ї царського дому (Естер 4–5). «Я завжди ітиму туди, де Ти»,—таким було спонукання Легія, коли він залишав Єрусалим (див. 1 Нефій 2), так само і його сина Нефія, коли він повернувся за цінними літописами (див. 1 Нефій 3). Можна навести сотні прикладів з Писань.

Усі ці вірні душі показали свій послух настановам Господа та віру в Його силу і великодушність. Як пояснював Нефій: «Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що він наказав їм» (1 Нефій 3:7).

Усюди навколо нас, а також у спогадах про минуле, ми маємо натхненні приклади смиренного, вірного служіння святих останніх днів. Один з найвідоміших стосується президента Дж. Рубена Кларка. Після того, як він протягом 16 років прослужив надзвичайно впливовим першим радником, Перше Президентство було реорганізовано і його покликали другим радником. Показуючи приклад смирення і бажання служити, які вплинули на цілі покоління, він сказав Церкві: «У служінні Господу не має значення, де ви служите, але як ви служите. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів людина обіймає посаду, на яку її належним чином покликано; цієї посади не прагнуть і від неї не відмовляються» (in Conference Report, Apr. 1951, 154).

Такими ж важливими, хоча й менш помітними, є мільйони членів Церкви, які зараз трудяться з подібною вірою та відданістю в найвіддаленіших куточках виноградника. Наші вірні літні місіонери показують найкращий з відомих мені прикладів.

Нещодавно я проглядав місіонерські документи більш як 50 літніх подружніх пар. Усі вони вже відслужили щонайменше три місії, коли подавали документи для ще одного покликання. Вони звідусіль: від Австралії до Аризони, від Каліфорнії до Міссурі. Їхній вік коливається від 60–70 до…, хоча це не має значення. Одне подружжя, яке збирається на сьому місію, вже відслужило на Храмовій площі, Алясці, в Новій Зеландії, Кенії і Гані. Їх послали на Філіппіни. Можна навести десятки таких прикладів.

Коментарі провідників священства на документах цих подружніх пар є свідченням про служіння і жертву. Я процитую декілька з них:

«Мають бажання їхати в будь-яке місце, виконувати все, що потрібно, і на який потребно термін».

«[Вони] є великим прикладом членів Церкви, які присвятили своє життя Господу».

«Поїдемо туди, куди пошле [нас] Господь,—написала ще одна подружня пара.—Ми молимося, щоб нас послали туди, де ми потрібні».

Коментарі провідників священства щодо підготовленості цих подружніх пар є гарним підсумком роботи наших літніх місіонерів, яку вони так успішно виконують.

«Він уміє прекрасно започатковувати програми і є добрим провідником».

«Вони відчувають повноту радості, коли їх просять «будувати» й розвивати, отже, найдоречнішим буде призначення в той регіон, де Церква розвивається. Мають бажання служити в будь-якому покликанні».

«Найвірогідніше, що вони будуть більш корисними в роботі з неактивними й новонаверненими членами Церкви, а не в офісі».

«Вони люблять молодь і мають талант спілкування з нею».

«Найкраще у них виходить робота, і вони відчувають до неї потяг, з підготовки провідників, а також встановлення товариських стосунків».

«Вони трохи здали фізично, але не в тому, що стосується духовності чи місіонерського запалу».

«Він—справжній місіонер. Його ім’я—Нефій і він повністю відповідає йому. Вона—надзвичайна жінка, яка завжди була великим прикладом. Вони прекрасно працюватимуть, куди б їх не покликали. Це їхня п’ята місія». (До цього вони служили в Гуамі, Нігерії, В’єтнамі, Пакистані й Сінгапурі та Малайзії. Щоб дати їм перепочинок від цих напружених подорожей, Господні служителі покликали цю подружню пару служити до храму в Наву).

Ще одна подружня пара сказала від імені всіх цих героїв і героїнь, написавши: «Ми поїдемо в будь-яке місце робити все, що скажуть. Це не жертва, це—привілей».

Ці літні місіонери показують особливу міру жертви й зобов’язання. Так само, як і наші президенти місій та президенти храмів разом з їхніми вірними супутницями. Всі вони залишають свої домівки й сім’ї, щоб служити певний час на місії повного дня. Ці слова істинні й стосовно армії молодих місіонерів, які залишають своє звичне життя, кажуть сім’ям і друзям «до побачення» і вирушають (як правило за власний кошт) служити туди, куди посилає Господь, промовляючи через Своїх служителів.

Мільйони інших служать у себе вдома в тимчасових церковних покликаннях. Це стосується 26000 єпископатів та президентств філій, а також вірних президентств кворумів і Товариства допомоги, Початкового товариства й Товариства молодих жінок, які служать з ними та під їхнім керівництвом. Це стосується мільйонів інших—вірних учителів у приходах, філіях, колах і округах. Подумайте про сотні тисяч домашніх учителів та візитних сестер, які виконують наказ Господа «наглядати за церквою завжди, й бути з ними та зміцнювати їх» (див. УЗ 20:53). Усі вони можуть приєднатися до цього натхненного вірша:

Як навчав цар-пророк Веніямин: «Коли [ми] служ[имо] [нашим] ближнім, то [ми] тільки служ[имо] [нашому] Богові» (Мосія 2:17). Він також застерігав нас: «Стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу» (Мосія 4:27).

Євангелія Ісуса Христа вимагає від нас навернення. Вона навчає нас, що нам слід робити, і дає можливість стати такими, якими хоче бачити нас Небесний Батько. Повна міра цього навернення чоловіків та жінок Бога здійснюється найповніше завдяки роботі в Його винограднику.

Ми маємо велику традицію безкорисливого служіння в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Дійсно, однією з характерних ознак цієї Церкви є той факт, що у нас немає оплачуваного або професійного священства в тисячах місцевих зібрань і в регіонах, де є коли, округи та місії, які за ними наглядають. Суттєвою частиною Божого плану для Його дітей є те, що провідництво й робота в Його Церкві здійснюється Його дітьми, які щедро віддають свій час на служіння Богові та своїм ближнім. Вони слухняні Божій заповіді любити Його та служити Йому (див. Іоанн 14:15; УЗ 20:19, 42:29, 59:5). Таким чином чоловіки та жінки готуються до найвищих благословень вічного життя.

Однак деяким з нас ще необхідно працювати над збільшенням зобов’язання. Коли я звертаюся за пропозиціями до президентів колів щодо тем, яких мені слід торкнутися на конференціях колів, я часто чую про членів Церкви, які відмовляються від церковних покликань або приймають покликання і не виконують своїх обов’язків. Деякі не працюють віддано і вірно. Так завжди було. Але це не проходить безслідно.

Спаситель говорив про різницю між вірними і невірними у трьох великих притчах, записаних у 25 розділі Євангелії від Матвія. Половина запрошених не буде допущена на весілля, тому що вони не були готові, коли прийшов молодий (Матвій 25:1–13). Немудрі раби, які не використали таланти, дані Господарем, не змогли увійти в радощі Господаря (Матвій 25:14–30). І коли Господь прийде у славі Своїй, він відділить овець, які служили Йому та ближнім, від козлів, які не служили. Лише ті, хто «вчин[или] одному з найменших братів Моїх» (Матвій 25:40) сядуть праворуч від Нього, щоб успадкувати царство, приготоване від закладин світу (Матвій 25:31–46).

Мої брати і сестри, якщо ви не виконуєте своїх зобов’язань, будь ласка, поміркуйте, кому ви відмовляєтеся служити, ким нехтуєте, коли не приймаєте покликання або, прийнявши, не виконуєте його. Я молюся, щоб кожен з нас наслідував це натхненне проголошення:

Ісус показав шлях. Навіть незважаючи на те, що Він відсахнувся від важкого шляху, який проходив через Гефсиманію та Голгофу (див. УЗ 19:18), Він покірно сказав Батькові: «Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля» (Лука 22:42).

Раніше Він навчав:

«Коли хоче хто йти вслід за Мною,—хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною.

Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.

Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Матвій 16:24–26).

Нам слід пам’ятати мету нашого служіння одне одному. Якби справа стосувалася виконання певної частини Його роботи, Бог би послав «легіони ангелів», як навчав колись Ісус (див. Матвій 26:53). Але це не досягнуло б мети служіння, яку Він поставив. Ми служимо Богові і нашим ближнім для того, щоб стати такими дітьми, які можуть повернутися, щоб жити з нашими небесними батьками.

Майже десять років тому я читав лист від одного місіонера, який закінчив служіння й описав цей період свого життя. Він написав, щоб подякувати тим, хто керує місіонерською роботою за те, що вони «мали сміливість послати мене туди, де я потрібен був Господу, а не туди, де я сам вважав себе потрібним». За його ж словами, він виріс «гордовитим, самозакоханим всезнайкою». До своєї місії він був студентом престижного університету в східній частині Сполучених Штатів. Ось цитата:

«Керуючись, мабуть, почуттям обов’язку й інерції, я підготував місіонерські документи і послав їх, з особливою ретельністю поставивши позначку в колонці, де вказувалося найбільше бажання служити за кордоном і розмовляти іноземною мовою. Я дуже постарався, даючи зрозуміти, що закінчив вуз за фахом «російська мова» і повністю готовий провести два роки серед російських людей. Упевнений, що жоден комітет не зможе встояти перед такою характеристикою, я так і тішив себе думкою, що отримаю задоволення від прекрасної пригоди, яка покращить мій інтелект і знання культури».

Він був шокований, коли отримав покликання служити на місії в Сполучених Штатах. Він нічого не знав про штат, де мав служити, крім того, що він знаходиться в його рідній країні й там розмовляють англійською; то не була закордонна країна, де розмовляють іноземною мовою, яку він вивчав, і, як він сам сказав: «Я здогадувався, що люди, з якими я мав працювати, не є високоосвіченими». Далі він продовжував: «Я майже хотів відмовитися від покликання, відчуваючи, що краще, мабуть, записатися в Корпус миру або ще кудись».

На щастя, цей гордовитий чоловік знайшов сміливість і віру прийняти покликання й виконувати вказівки та поради президента місії. А потім почалося чудо духовного зростання. Він описує це так:

«Я почав служити неосвіченим людям [цього штату]; кілька місяців я боровся з собою, але поступово солодкі плоди Духа почали руйнувати стіни гордовитості й зневір’я, які так щільно огорнули мою душу. Розпочалося чудо навернення до Христа. Все сильнішим і сильнішим у моєму схвильованому розумі ставало відчуття реальності Бога і вічного братерства всіх людей».

Він визнав, що це було нелегко, але завдяки впливові того прекрасного президента місії, а також внаслідок його зростаючої любові до тих людей, яким він служив, це стало можливим, і це здійснилося.

«Все більше і більше зростало моє бажання любити і служити тим людям, які, за найважливішими мірками, були, щонайменше, такими ж, як я, але, якщо бути точнішим, кращими, ніж я. Вперше у своєму житті я навчився смиренню; я дізнався, що означає давати оцінку людям, не беручи до уваги недоречні подробиці життя. Я почав відчувати, як у моєму серці розростається любов до духів, які прийшли на землю разом зі мною» (лист до Генеральних авторитетів, лютий 1994 р.).

Таким є диво служіння. Як написала поетеса:

Я свідчу про Ісуса Христа, який спрямовує нас на Свій шлях і служіння, й молюся, щоб ми мали віру й зобов’язання йти, і силу робити те, що Він повелить, в ім’я Ісуса Христа, амінь.