Піддатися натхненню Святого Духа

Я виріс у сім’ї, де турботливі батьки навчали мене цінностям і тому, як застосовувати їх, що підготувало шлях до знайомства з Церквою і прийняття євангельських принципів. Я охристився в серпні 1959 року, одразу після свого 19 дня народження. Пригадуючи події, що передували наверненню, я повертаюся думками до дитинства.

Неподалік від дому, де я провів дитячі роки, стояв великий будинок. Він був розташований у живописній місцевості за височенною дерев’яною огорожею, десь шість футів заввишки. Я пригадую, як заглядав у дірки в панелях огорожі, де відламалися сучки. Це було схоже на розглядання іншого світу в телескоп. Прекрасно доглянуті лужки, охайні грядки квітів і невеличкий фруктовий сад були ідеальним обрамленням для заможного життя. На жаль, час насолоди цим краєвидом був завжди коротким через невсипущого британського бульдога, який охороняв сади й негайно кидався до будь-кого, хто наближався до огорожі. І хоч лютий пес був затворником саду, його хропіння, коли він наближався до огорожі, змушувало мене із жахом відскакувати, а в моїй жвавій уяві вже вимальовувалися варіанти розвитку подій.

Пан і пані Лаєнс, мешканці цього будинку, працювали вчителями. Вони демонстрували рафіновані манери, і, здавалося, насолоджувалися усамітненням, яким їх забезпечувало таке житло. Щоб додати інтриги, скажу, що в пана Лаєнса не було правої кисті, замість неї з рукава його піджака стирчав металевий гачок. Моя дитяча фантазія створювала картини, у яких пан Лаєнс наздоганяв мене, чіпляв гачком за комірець і брав мене у полон.

Пригадую, як одного серпневого ранку після ночі страшенного буревію—мені тоді було десь 10 чи 11 років—я зустрівся зі своїми друзями. Вони явно були схвильовані чимось і запитали: «Ти чув, який вітер був минулої ночі?»

Коли я відповів, що чув, вони почали розповідати про свої дослідження, виявилося, що вітер зірвав окремі частини огорожі навколо будинку Лаєнсів. Я не міг збагнути, чому це викликало таке захоплення, і попросив їх пояснити.

Вони з іще більшим ентузіазмом відповіли: «Ми можемо підібратися до яблунь!»

Я все ще вагався й запитав: «А як же пан Лаєнс?»

«Пана Лаєнса з дружиною немає вдома, вони поїхали до родичів».

«А собака?»—розпитував я.

«Його відвезли до питомнику»,—пролунала відповідь.

Мої друзі дійсно провели детальне розслідування. Отже, підбадьорений їхніми словами, я поспішив з ними до виконання завітної цілі. Потрапивши на територію саду, ми здерлися на дерева і з поспіхом почали зривати яблука, наповнюючи кишені й пазухи. В мене калаталося серце й пришвидшувався пульс, бо кожної хвилини я боявся, що або собака, або пан Лаєнс, або вони разом з’являться у саду й схоплять нас. Ми побігли з місця злочину у відлюдний куток серед дерев поблизу, і, віддихавшись, почали поїдати яблука.

Стояв серпень, тож яблука ще не дозріли, щоб можна було їх їсти. Насправді, вони були страшенно кислими, однак терпкість цих неспілих яблук не лякала нас, і ми з ентузіазмом поїдали свою здобич, хоч зараз я не можу зрозуміти, що змушувало нас це робити. З’ївши значну кількість яблук, я став задовольнятися тим, що відкушував шматочок й відкидав решту в кущі. Нашій насолоді прийшов кінець, коли організм почав реагувати на таке зухвале втручання. Хімічна реакція між шлунковим соком та неспілими яблуками призвела до того, що в мене почалися коліки, мене нудило. Тоді, шкодуючи про зроблене, я усвідомив, що якесь неприємне почуття всередині викликало дискомфорт ще більший, ніж той, що викликали неспілі яблука.

Найбільший дискомфорт був наслідком усвідомлення своєї провини.

Ще тоді, коли друзі запропонували мені пробратися в садок, мені не дуже цього хотілося, та не наважившись сказати «ні», я пересилив свої почуття. Тепер, коли справу було зроблено, мене сповнили докори сумління. На свій жаль, я проігнорував шепіт, що застерігав мене від хибних дій.

Фізичні бар’єри й зовнішні сили можуть утримати нас від просування невірним шляхом; проте є також почуття всередині кожного з нас, що часом називають тихим, лагідним голосом¹, яке, якщо відчуємо й довіримося йому, захищатиме від спокус.

Роками пізніше слова президента Бойда К. Пекера торкнулися струн мого серця, коли він навчав: «Ми не можемо взяти невірний курс, якщо спершу не проігноруємо застереження». Я згадав ту мить і подібні до неї, почуття і думки, що приходять, коли розмірковуємо про наслідки своїх вчинків.

Пророк Мормон розкриває наше бачення джерела тих почуттів такими словами: «Дух Христа дано кожній людині, щоб вона відрізняла добро від зла»².

Думка про те, що у всіх нас є дар, що веде нас, підтверджується і в Євангелії святого Івана, де говориться про Спасителя: «Світлом правдивим був [Він], Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ»³.

Це спонукання всередині нас походить від божественного джерела, і якщо слідувати йому, триматиме нас на шляху, захищаючи від шкідливого впливу й небезпечного напрямку.

Кількома тижнями пізніше, після пригоди з яблуками, я відправився до друзів у ліс неподалік дому, очікуючи, що ми пограємо чи займемося чимось новим. Коли я підійшов до них, то побачив, що вони стоять купкою. Я помітив дим, що злітав над ними, й відчув запах запаленого тютюну. Хтось із них роздобув пачку цигарок, тож вони палили. Вони запросили й мене приєднатися, та я відмовився. Вони наполягали, думаючи, що моя відмова—це ознака слабкості. Їхнє глузування ставало все сильнішим і принизливішим. Проте жодне їхнє слово чи дія не могли змусити мене передумати. Я виховувався, не знаючи про відновлену євангелію, і нічого не відав про Слово мудрості, та відчував усередині, що не повинен приєднуватися до них.

Коли я йшов додому, думаючи про рішення, яке прийняв, були приємні почуття на душі. І хоч мої сподівання на той день не справдилися і я мав сам вигадувати, як провести час без друзів, я відкрив щось у собі, до мене прийшло розуміння джерела справжнього щастя й підтримки, які відчуваєш, коли робиш правильний вибір, якими б не були умови чи наслідки.

Одкровення, отримане пророком Джозефом Смітом, подає у наступному вірші з Писань переваги, якщо застосовувати цей внутрішній компас: «І Дух дає світло кожній людині, яка приходить у світ; і Дух просвітлює кожну людину в усьому світі, яка прислухається до голосу Духа»⁴.

Цей вірш не лише свідчить про те, що всі ми маємо доступ до цього джерела небесного скерування, але й наголошує на потребі прислухатися до спонукань Духа, тобто чути їх та реагувати на отримані настанови. Обіцяння, що слідує за цим, має велике значення для мене: «І кожний, хто прислухається до голосу Духа, приходить до Бога, саме до Батька» ⁵.

Це натхнення, що іноді називають сумлінням і що точніше було б визначити як Світло Христа, не тільки допомагає нам розрізнити добро і зло, але, якщо слідувати йому, поведе нас до джерела того світла, що походить із присутності Батька і Сина⁶.

Спаситель обіцяв своїм учням: «Якщо Ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте! І вблагаю Отця Я,—і Втішітеля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди»⁷. Далі цей дух називається: «Утішителем, Духом Святим»⁸. Людина може відчувати прояви Святого Духа, проте дар надається й отримується лише через рукопокладання після хрищення⁹.

Я прийшов до кращого розуміння слів, сказаних про Його учнів у Західній півкулі: «Вони молилися про те, чого вони більше всього бажали; а бажали вони, щоб Святого Духа було дано їм»¹⁰.

Він є неперевершеним посланником істини.

Коли я оглядаюся на своє життя, то усвідомлюю, що багато рішень—деякі з них здавалися незначними, інші вимагали боротьби, щоб усвідомити їхню важливість,—дозволили мені сягнути висот більших, ніж я сягнув би, якби не піддався натхненню Святого Духа¹¹.

Без цього славетного дару ми не зможемо осягнути мету життя або великого плану Вічного Батька¹². Бо «…неможливо, щоб людина розпізнала всі його путі. І жодна людина не знає про його путі, якщо вони не відкриті їй»¹³.

Покладання на логіку чи інтелект не достатньо: «Не здатна також людина повідомити про них, бо їх можна побачити та зрозуміти тільки силою Святого Духа, якою Бог наділяє тих, хто любить його, і очищає себе перед ним»¹⁴.

Я не можу знайти слів, щоб повністю висловити свої почуття щодо Світла Христа й дару Святого Духа. Це, наче «для моєї ноги… світильник, то світло для стежки моєї»¹⁵.

Поміркуйте над проханням Спасителя до Батька про Дванадцятьох у землі Щедрій, висловленим у цих словах:

«Батьку, я вдячний тобі, що ти дав Святого Духа тим, кого я вибрав; і це через їхню віру в мене я вибрав їх з світу.

Батьку, я молюся тобі, щоб ти дав Святого Духа всім тим, хто віритиме в їхні слова»¹⁶.

У цьому неспокійному, проблемному світі ми можемо знайти впевненість і насолоджуватися миром сумління, вірячи у слова пророків, маючи супутництво Святого Духа. Таким чином, ми пізнаємо, що Ісус Христос є Сином Бога, Спасителем світу¹⁷.

Я проголошую своє свідчення про ці істини в ім’я Ісуса Христа, амінь.