Падіння

Як нащадки Адама і Єви, ми успадкували під час смертного життя занепалий стан (див. Алма 42:5–9, 14). Ми відділені від присутності Господа і підвладні фізичній смерті. Ми також поставлені у становище, в якому існує протилежність, в якому нас перевіряють труднощі життя і спокуси супротивника (див. 2 Нефій 2:11–14; УЗ 29:39; Мойсей 6:48–49).

У цьому занепалому стані ми маємо конфлікт усередині нас самих. Ми є духовними дітьми Бога з можливістю бути “учасниками Божої Істоти” (2 Петра 1:4). Однак, “ми недостойні перед [Богом]; через падіння наші вдачі стали постійно грішними” (Етер 3:2). Нам потрібно постійно докладати зусиль, аби перемогти неправедні пристрасті й бажання.

Повторюючи слова ангела, цар Веніямин сказав: “Людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама”. Цар Веніямин попереджав, що у цьому природному, або занепалому, стані кожна людина буде ворогом Бога назавжди, “доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа, і не стане як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові” (Мосія 3:19).

Падіння є суттєвою частиною плану спасіння Небесного Батька (див. 2 Нефій 2:15–16; 9:6). Хоча воно і було падінням з вищих позицій, але воно також є початком розвитку людини. Крім упровадження фізичної і духовної смерті, воно дало нам можливість бути народженими на землі і навчатися, і розвиватися. Через наше праведне виявлення свободи волі і щире покаяння у гріхах ми можемо прийти до Христа і через Його спокуту підготуватися до отримання дару вічного життя. Пророк Легій навчав:

“… якби Адам не переступив закон, він би не пав, але залишився б у саду Еденському. І все, що було створене, залишилося б у тому стані, в якому воно було після створення; і залишилося б воно назавжди, і не мало б кінця.

І [Адам і Єва] не мали б дітей; отже, залишилися б вони в невинності, не маючи радості, бо не знали б горя; не роблячи добра, бо не знали б вони гріха.

Але дивись, усе було зроблене за мудрістю Того, Хто знає все.

Адам пав, щоб люди були; а люди є, щоб мати радість.

І Месія прийде в повноті часу, щоб спокутувати дітей людських від падіння” (2 Нефій 2:22–26; див. також вірші 19–21, 27).

Адам і Єва висловили свою вдячність за благословення, що прийшли в результаті Падіння:

“Адам благословив Бога, і був сповнений, і почав пророкувати стосовно всіх сімей на землі, кажучи: Благословенне ім’я Бога, бо через мою провину мої очі відкрилися, і в цьому житті я матиму радість, і знову в плоті я побачу Бога.

А Єва, жінка його, почула все це і раділа, кажучи: Якби не наша провина, ми б ніколи не мали сімені, і ніколи б не знали добра, і зла, і радості нашого викуплення, і вічного життя, яке Бог дає всім послушним” (Мойсей 5:10–11).

Через нашу занепалу, смертну природу і наші особисті гріхи нашим єдиним сподіванням є Ісус Христос і план викуплення.

Через викуплення Ісуса Христа кожного буде викуплено від наслідків Падіння. Ми воскреснемо і нас буде приведено назад, у присутність Господа, на суд (див. 2 Нефій 2:5–10; Алма 11:42–45; Геламан 14:15–17).

Крім нашого викуплення від загальних наслідків Падіння, Спаситель може викупити нас від наших власних гріхів. У своєму занепалому стані ми грішимо і відділяємо себе від Господа, спричиняючи власну духовну смерть. Як сказав апостол Павло: “бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Римлянам 3:23). Якщо ми лишаємося у власних гріхах, ми не можемо перебувати в присутності Бога, бо “ніщо нечисте не може перебувати… в Його присутності” (Мойсей 6:57). На щастя, спокута “створює умови для покаяння” (Геламан 14:18), уможливлюючи для нас отримання прощення за наші гріхи і перебування в присутності Бога навічно. Алма навчав: “Людині було даровано час, протягом якого вона може покаятися; отже, це життя стає станом випробування; часом, щоб підготуватися зустріти Бога; часом, щоб підготуватися до того нескінченного стану, про який було нами сказано, який є після воскресіння мертвих” (Алма 12:24).

Так само, як ми насправді не бажаємо їсти, доки не зголодніємо, ми зовсім не бажатимемо вічного спасіння, доки не пізнаємо своєї потреби у Спасителі. Це пізнання приходить при нашому зростанні в розумінні Падіння. Як навчав пророк Легій: “Все людство було б у загубленому і занепалому стані, і назавжди було б, якби воно не покладалося на цього Викупителя” (1 Нефій 10:6).