І … будьте милостиві

Барбара Томпсон

Другий радник у генеральному президентстві Товариства допомоги

Краса візитного вчителювання в тому, аби побачити, що змінилося життя, висохли сльози, зросло свідчення, що людей полюбили, що зміцнилися сім’ї.

Зображення

Barbara Thompson

Мої дорогі сестри, яке це благословення—бути з вами, відчувати вашу силу та любов до Господа. Дякую вам за любов і співчуття, які ви щодня виявляєте іншим.

Ми знаємо, що на початку існування Товариства допомоги в Наву сестри ходили з дому в дім, служачи одна одній, визначаючи потреби, приносячи їжу, доглядаючи за хворими і виявляючи співчуття кожній жінці та її сім’ї¹. Це нагадує мені слова з Послання Юди: “І … будьте милостиві”². Розмірковуючи над цими словами та їхнім значенням, я починаю думати про Спасителя і про те, що в Писаннях багато разів сказано про любов і співчуття, які Христос мав до кожного.

У Новому Завіті ми часто читали, що Христос “змилосерджувався”³ над людьми, допомагаючи в їхніх потребах. Він виявляв співчуття: коли бачив, що вони голодні,—годував їх, або коли вони були хворі—Він зцілював їх, або коли їм потрібне було духовне зміцнення—Він навчав їх.

Співчуття означає відчувати любов і милість до іншої людини. Воно означає мати жалість і бажання полегшити страждання інших. Воно означає виявляти доброту і ніжність одне до одного.

Спаситель попросив нас робити те, що робив Він⁴, нести тягарі одне одного, втішати тих, хто потребує втішення, сумувати з тими, хто сумує⁵, нагодувати голодних, відвідати хворих⁶, допомагати слабким, піднімати руки, що опустилися⁷, і “навчати один одного ученню царства”⁸. На мою думку, ці слова і дії описують візитних вчительок—тих, хто служить іншим.

Візитне вчителювання дає жінкам можливість наглядати одна за одною, зміцнювати й навчати одна одну. Так само, як вчитель в Аароновому священстві має обов’язок “завжди пильнувати Церкву” та “бути з ними і укріпляти їх”⁹, так і візитна вчителька виявляє свою любов, з молитвою роздумуючи про кожну жінку, якій її покликано служити.

Сестра Бек нагадала нам: “Оскільки ми наслідуємо приклад і вчення Ісуса Христа, то цінуємо це священне доручення—любити, знати, служити, розуміти, навчати і допомагати від Його імені”¹⁰.

Сьогодні я хочу говорити про дві речі:

Благословення, які ви приносите іншим, служачи візитною сестрою.
Благословення, які ви отримуєте, служачи іншим.

Благословення, які ви приносите іншим, служачи візитною сестрою

Недавно я розмовляла з групою жінок в Анкоріджі, Аляска. У кімнаті було дванадцять жінок, а ще шестеро приєдналося до нас з міст і містечок всієї Аляски під час спілкування через спікер-фон. Багато з цих жінок жили за сотні кілометрів від тієї церковної будівлі. Ці жінки навчали мене, що таке візитне вчителювання.

Щоб особисто відвідати всіх сестер, необхідно було б летіти літаком, плисти на катері або їхати дуже далеко машиною. Очевидно, що час і витрати зробили відвідування вдома неможливим. Проте ці сестри відчували, що були в близькому контакті, бо палко молилися одна про одну і прагнули проводу Святого Духа, щоб знати потреби своїх сестер, незважаючи навіть на те, що особисто вони не часто бачилися. Вони підтримували зв’язок між собою по телефону, через Інтернет та електронною поштою. Вони служили з любов’ю, бо уклали завіти з Господом і бажали благословити та зміцнити своїх сестер.

Одна пара відданих візитних вчительок в Демократичній Республіці Конго проходила великі відстані, щоб відвідати одну жінку і її дитя. Ці сестри з молитвою готували послання і хотіли знати, як їм принести зміни в життя цієї милої жінки, яку вони відвідують. Ця жінка була в захопленні від їхніх візитів. Для неї їхні візити були посланням з небес, даним саме для неї. Коли візитні вчительки приходили в її скромну оселю, то всі—сама сестра, її сім’я і самі візитні вчительки—отримували натхнення й благословення. Довга дорога не здавалася жертвою. Ці візитні вчительки мали співчуття, вони приносили зміни на краще і благословення в життя цієї жінки.

Через далекі відстані, витрати і питання безпеки в деяких територіях Церкви щомісячне відвідування сестри у неї вдома є неможливим, але через особисте одкровення сестри, які дійсно прагнуть любити, зміцнювати одна одну і наглядати одна за одною, знаходять всі можливі шляхи, щоб виконати це покликання від Господа.

Натхненні президенти Товариства допомоги радяться зі своїм єпископом і, помолившись, дають завдання для візитного вчителювання, щоб допомогти єпископу наглядати за кожною жінкою у приході і турбуватися про неї. Якщо ми розуміємо, як відбувається рада й отримується одкровення, ми краще розуміємо свій важливий обов’язок служити і можемо впевненіше покладатися на Дух, щоб Він направляв наші зусилля.

Я була такою сестрою, яка відвідувала кількох жінок щомісяця, а потім з гордістю і, зітхнувши з полегшенням, заявляла, що моє візитне вчителювання виконано! Так, частина, про яку я звітувала, може й була виконана, але якщо я виконувала візитне вчителювання лише для звітування, то це великий сором.

Краса візитного вчителювання не в тому, щоб побачити відмітку 100% у місячному звіті; краса візитного вчителювання в тому, аби побачити, що змінилося життя, висохли сльози, зросло свідчення, що людей полюбили, що зміцнилися сім’ї, повеселіли люди, що були нагодовані голодні, відвідані хворі і втішені сумуючі. Справді, візитне вчителювання ніколи не може бути виконаним, тому що ми наглядаємо і зміцнюємо завжди.

Ще одне благословення візитного вчителювання—це зміцнення єдності й любові. У Писаннях нам дається порада, як цього досягнути: “І він наказав їм, що… вони повинні дивитися вперед одними очима, маючи одну віру і одне хрищення, скріпивши свої серця у єдності і в любові один до одного”¹¹.

Багато жінок повідомляли, що причиною їхнього повернення назад до активності в Церкві була віддана візитна вчителька, яка приходила з місяця в місяць і служила їм, рятуючи їх, люблячи їх, благословляючи їх.

Іноді послання буде найважливішим, чим ви зможете поділитися під час певного візиту. У деяких жінок в житті, крім послання, яке ви принесете, є мало духовного збагачення. Послання з журналу Ліягона—це євангельські послання, які допомагають кожній жінці збільшити свою віру, зміцнити свою сім’ю або більше звертати увагу на милосердне служіння іншим.

Іноді найважливішим благословенням вашого візиту буде просто вислухати людину. Вислуховування приносить їй заспокоєння, розуміння і зцілення. А іншого разу вам, можливо, доведеться засукати рукава й взятися до роботи в домі чи заспокоїти дитину, що плаче.

Благословення, які ви отримуєте, служачи іншим, є численними

Іноді я казала: “О, я виконала своє візитне вчителювання!” (У ті часи я забувала, що була жінкою, яка відвідує і навчає. У ті часи я дивилася на це як на тягар, а не благословення). Можу сказати чесно, що коли я ходила на візитне вчителювання, я завжди відчувала себе краще. Як правило, я відчувала натхнення, любов і благословення значно сильніше, ніж сестра, яку я відвідувала. Моя любов міцніла. Моє бажання служити збільшувалося. І я могла бачити, який чудовий шлях підготував для нас Небесний Батько, щоб наглядати одна за одною і піклуватися одна про одну.

Служіння візитною вчителькою приносить ще й інші благословення: ми знайомимося й стаємо друзями з тими, з ким інакше могли б і не познайомитися. Іноді це дає нам можливість бути відповіддю на чиюсь молитву. З візитним вчителюванням також тісно пов’язані особисте одкровення і духовний досвід.

Я відчула кілька з найбільш упокорюючих, радісних і духовних переживань в моєму житті, коли була вдома у жінок з мого приходу і з різних куточків світу. Ми навчали одна одну євангелії, ми плакали разом, ми сміялися разом, ми знаходили вихід з проблем разом, і я була натхненна й благословенна.

Якось увечері наприкінці місяця я готувалася до від’їзду з містечка, так і не відвідавши одну з моїх сестер. Уже був пізній вечір. Про зустріч я не домовлялася. Я не подзвонила. У мене не було напарниці. Але я вирішила, що вкрай необхідно відвідати Джулі, мою подругу. У дочки Джулії, Ешлі, був уроджений остеопороз. І хоч Ешлі вже було майже шість років, вона була дуже маленькою і все, що вона вміла робити, це рухати руками і говорити. Вона лежала на вовняному килимі цілий день, кожен день. Ешлі була щасливою, радісною дитиною, і мені подобалося бути з нею.

Того особливого вечора, коли я прийшла до них додому, Джулі запросила мене увійти і Ешлі голосно сказала, що хоче мені щось показати. Я увійшла і стала на коліна на підлогу біля Ешлі, а її мама була з другого боку. Ешлі сказала: “Подивися, що я вмію робити!” Потім, з легкою допомогою мами, Ешлі змогла повернутися на бік і знову лягти горілиць. Пішло майже шість років на те, щоб вона досягла цієї чудової цілі. Коли ми, зворушені цим, заплескали у долоні, засміялися і заплакали разом, я подякувала Небесному Батькові за те, що прийшла на візитне вчителювання і не пропустила цієї значної події. Хоч той візит відбувся багато років тому і Ешлі вже пішла з життя, я буду завжди вдячна за той особливий момент, який пережила разом з нею.

Моя дорога мама була чудовою й відданою візитною вчителькою впродовж багатьох років. Вона постійно думала про те, як вона могла б благословити сім’ї, яким служила. Особливу увагу вона приділяла дітям жінок, яких відвідувала, сподіваючись зміцнити ці сім’ї. Я пригадую, як п’ятирічна дитина підбігла до моєї матері в церкві і заявила: “Ти—моя візитна вчителька. Я тебе люблю!” Для моєї матері бути частиною життя чудових жінок та їхніх сімей було благословенням.

Не весь досвід, що стосується візитного вчителювання, є приємним і чудовим. Іноді буває важко, наприклад, коли відвідуєш дім, де тобі відверто не раді, або коли важко зустрітися з дуже зайнятою сестрою. Може піти більше часу, щоб встановити гарні стосунки з деякими сестрами. Але коли ми по-справжньому прагнемо любити сестру, піклуватися й молитися про неї, тоді Святий Дух допомагатиме нам знайти спосіб, щоб наглядати за нею і зміцнювати її.

Президент Томас С. Монсон—майстер служити так, як служив Спаситель. Він постійно відвідує інших і допомагає їм. Він сказав: “Нас оточують ті, хто потребують нашої уваги, заохочення, підтримки, утішання чи доброти… Ми всі в руках Господа тут, на землі, і маємо доручення служити і надихати Його дітей. Він покладається на кожного з нас”¹².

““І ніхто не може допомагати в цій праці, якщо [вона] не буде покірн[ою] і сповнен[ою] любові, маючи віру, надію і милосердя, будучи стриман[ою] у всьому, що буде ввірено під [її] опіку”¹³.

Жінки, яких ми відвідуємо, щоб навчати, ввірені нашій опіці. Давайте любити і мати співчуття, і це викликатиме зміни в житті тих, кого було ввірено нашій опіці.

Сестри, я люблю вас. Я молюся, щоб ви відчували любов нашого Небесного Батька і нашого Спасителя Ісуса Христа. Я свідчу вам, що Спаситель живий. В ім’я Ісуса Христа, амінь.