“Прийдіть до Мене з щирими намірами в серці, і Я зцілю вас”

Цього вечора я б хотів поділитися посланням розради і зцілення з тими з вас, хто відчуває себе одиноким чи покинутим, втратив спокій розуму чи серця, або відчуває, що втратив свій останній шанс. Повне зцілення і спокій можна знайти біля ніг Спасителя.

Як семирічний хлопчик, який жив на Аравійському півострові, я постійно чув нагадування моїх батьків завжди носити черевики і розумів чому. Я знав, що черевики мали захищати мої ноги проти багатьох загроз пустелі, таких як змії, скорпіони і колючки. Одного ранку, після ночі, проведеної в таборі серед пустелі, я хотів піти дослідити природу, але не хотів морочитися з одяганням черевиків. Я міркував, що це мала бути невелика прогулянка і відходити далеко від табору я не збирався. Тому замість черевиків я одягнув в’єтнамки. Я сказав собі, що в’єтнамки це теж різновид взуття. Та й в будь-якому випадку, що могло статись?

Прогулюючись по прохолодному піску в своїх в’єтнамках, я відчув ніби колючка проколола мені стопу. Я подивився і побачив, що то була не колючка, а скорпіон. Коли мій мозок зареєстрував, що то був скорпіон і я усвідомив, що тільки-но сталось, біль від укусу почав підніматися від стопи в ногу. Я обхопив верхню частину своєї ноги у спробі зупинити розповсюдження пекучого болю і закричав про допомогу. З табору прибігли мої батьки.

У той час як мій батько добивав скорпіона лопатою, дорослий друг, який відпочивав у таборі разом з нами, героїчно намагався висмоктати отруту з моєї стопи. У той момент я думав, що помру. Я ридав, коли батьки саджали мене в машину і на величезній швидкості мчали пустелею до найближчої лікарні, до якої треба було їхати дві години. Біль по всій нозі був нестерпним і протягом усього шляху я був упевнений, що помираю.

Однак, коли ми нарешті доїхали до лікарні, лікар зміг запевнити нас, що від укусу такого виду скорпіонів помирають лише немовлята і ті, хто серйозно недоїдав. Він вколов мені знеболююче, від якого нога заніміла і я повністю втратив відчуття болю. Через 24 години у мене вже не було ніяких наслідків від укусу скорпіона. Але я засвоїв важливий урок.

Я пізнав, що коли мої батьки казали мені носити черевики, вони не мали на увазі в’єтнамки; я був досить дорослий, щоб знати, що в’єтнамки не надають такого ж захисту, як пара черевиків. Але того ранку в пустелі я відкинув те, що знав як істинне; я проігнорував те, чого мої батьки неодноразово мене навчали. Я був і лінивий, і трохи бунтівний і поплатився за це.

Звертаючись до вас, сміливі молоді чоловіки, ваших батьків, вчителів, провідників і друзів, я віддаю належне усім вам, хто старанно бореться за те, щоб стати тими, хто потрібен Господу і якими Він бажає, щоб ви були. Але я свідчу із власного досвіду, як дитини і як дорослого, що відмова від того, що, як ми знаємо, є істинним—хай то буде через лінощі чи бунтівний настрій—завжди приводить до небажаних і духовно шкідливих наслідків. Ні, скорпіон зрештою не загрожував моєму життю, але викликав надзвичайний біль і сильні переживання у мене і в моїх батьків. Коли це стосується нашого життя за євангелією, ми не повинні бути лінивими чи бунтівними.

Як члени Церкви Ісуса Христа і носії священства, ми знаємо заповіді і норми, яких, згідно з завітом, ми обіцяли дотримуватись. Коли ми вибираємо інший шлях, а не той, який ми знаємо як правильний, котрому навчали наші батьки і провідники, і істинність якого засвідчено у наших серцях Святим Духом, це те саме, що й ступити на піски пустелі у в’єтнамках, а не в черевиках. Потім ми намагаємося виправдати нашу ліниву чи бунтівну поведінку. Ми кажемо собі, що не робимо нічого дійсно поганого, що насправді це не має значення, і що нічого поганого не трапиться, якщо ми трохи відпустимо жезл із заліза. Мабуть ми втішаємо себе думкою, що всі так роблять—або навіть і гірше—і на нас це не вплине негативним чином. Якимсь чином ми переконуємо себе, що ми є винятком із правила і тому маємо імунітет проти поганих наслідків, якщо порушимо це правило. Ми відмовляємося, іноді навмисне, бути “до кінця слухняними”¹—як сказано в Проповідуйте Мою євангелію—і не віддаємо наші серця Господу повністю. А потім ми стаємо жертвою укусу.

Писання навчають нас, що “Господу потрібн[е] серце”² і нам заповідано любити Господа і служити Йому “всім своїм серцем”³. Нам обіцяно, що ми зможемо “стояти безвинними перед Богом в останній день”⁴ і повернемося в Його присутність.

Анти-Нефій-Легії в Книзі Мормона відклали свою зброю війни і глибоко закопали її в землю, уклавши завіт ніколи не піднімати її проти своїх братів. Але вони зробили більше цього. “Вони стали праведним народом”, оскільки “вони відклали зброю своїх бунтів, щоб не боротися більше проти Бога”⁵. Їхнє навернення було настільки повним і глибоким, що вони “ніколи не відпали”⁶.

Але пам’ятаєте їхній стан до навернення? Вони жили в стані, який Писання називають “відкритий бунт проти Бога”⁷. Їхні бунтівні серця примусили їх жити “у стані, протилежному станові щастя”, оскільки вони “пішли проти природи Бога”⁸.

Тільки після того як вони відклали зброю своїх бунтів, вони змогли бути зціленими Господом і отримати Його спокій, і це стосується і нас. Спаситель запевняє: “якщо вони не закам’яніють серцями своїми і не затвердіють шиями своїми проти Мене, їх буде навернено, і Я зцілю їх”⁹. Ми з вами можемо прийняти Його запрошення: “поверн[іться] і пока[йтеся] і прий[діть] до Мене з щирими намірами в серці і Я зцілю [вас]”¹⁰.

Порівняйте це чудове зцілення з тим, що відбувається “якщо ми починаємо приховувати свої гріхи, чи потураємо своїй гордовитості, [чи] своєму суєтному честолюбству,… небеса віддаляються; Дух Господа засмучується”, і ми залишаємося на самоті “бити ногою колючки,… і боротися проти Бога”¹¹.

Брати, ми знаходимо зцілення і полегшення тільки тоді, коли приходимо до ніг Великого Цілителя, нашого Спасителя, Ісуса Христа. Ми повинні скласти зброю нашого бунту (і кожен з нас знає, що це). Ми повинні відкласти наш гріх, честолюбство і гординю. Ми повинні відмовитися від нашого бажання йти за світом та отримувати повагу і похвалу світу. Ми повинні припинити боротися проти Бога, і замість цього віддати Йому все наше серце, нічого не притримуючи для себе. Тоді Він може зцілити нас. Тоді Він може очистити нас від отруйного жала гріха.

“Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся”¹².

Президент Джеймс Е. Фауст навчав:

“Коли послушність стає нашою метою, вона перестає бути для нас джерелом роздратування; замість того, щоб бути каменем спотикання, вона стає будівельним каменем…

…Послушність веде до істинної свободи. Чим більше ми слухняні істині, даній через одкровення, тим більше маємо свободи”¹³.

Минулого тижня я зустрів 92-річного чоловіка, який брав участь у багатьох масштабних операціях Другої світової війни. Він переніс три поранення, одне з яких було наслідком вибуху міни під джипом, на якому він їхав. Від того вибуху загинув водій. Він засвоїв, що для виживання на мінному полі необхідно їхати точно колією машини, яка проїхала перед вами. Будь-яке відхилення вправо чи вліво може—як воно й сталось—виявитися фатальним.

Наші пророки й апостоли, провідники і батьки, постійно вказують шлях, яким нам треба рухатися, щоб уникнути смертельних для нашої душі вибухів. Вони знають шлях, який було зроблено безпечним, ретельним очищенням від мін (або справжніх скорпіонів), і вони невтомно запрошують нас іти за ними. Є так багато небезпечних пасток, які зваблюють нас зі шляху. Якщо ми відхиляємося в бік наркотиків, алкоголю, порнографії чи аморальної поведінки, чи через Інтернет, чи в відеоіграх, ми йдемо у напрямку вибуху. Відхилення вправо чи вліво від безпечного шляху, який лежить перед нами, через лінь або непослух, може стати фатальним для нашого духовного життя. У цього правила немає винятків.

Якщо ми зійшли зі шляху, ми можемо змінитися, ми можемо повернутися і повернути радість і свій внутрішній спокій. Ми відкриємо, що повернення на шлях, очищений від мін, приносить величезне полегшення.

Ніхто не може бути спокійним на мінному полі.

Наш Спаситель є Князем Миру, Великим Цілителем, Єдиним, хто дійсно може очистити нас від жала гріха й отрути гордині і змінити наші бунтівні серця на навернені серця тих, хто шанує завіт. Його Спокута є безкінечною і охоплює нас усіх.

Запрошення, яке Він дав Нефійцям, коли служив їм як воскреслий Христос, залишається в силі для вас і для мене: “Чи маєте хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви кривих або сліпих, або кульгавих, або скалічених, або прокажених, або сухоруких, або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди і Я зцілю їх”¹⁴.

Жоден з вас не втратив свого останнього шансу. Ви можете змінитися, ви можете повернутися, ви можете претендувати на милосердя. Прийдіть до Єдиного, хто може зцілити, і ви знайдете спокій. В ім’я Ісуса Христа, амінь.