Залишайтеся на шляху

Недавно я була свідком народження крихітної Кейт Елізабет. Після того, як вона увійшла в цей світ і її поклали на мамині руки, Кейт простягла руку і вхопилася за палець своєї матері. Це виглядало так, ніби вона промовляла: “Якщо я триматимусь, ти допоможеш мені залишатися на шляху до мого Небесного Батька?”

У сім років Джозеф Сміт підхопив висипний тиф й інфекція осіла у його нозі. Лікар Натан Сміт запропонував новітній спосіб лікування, щоб врятувати інфіковану ногу. Без анестезії лікар Сміт мав розрізати ногу Джозефа і буквально видалити частини інфікованої кістки. Джозеф відмовився вживати бренді, який би допоміг перенести біль і відмовився від того, щоб його прив’язували, але сказав: “Нехай мій батько сидить на ліжку і тримає мене в руках і тоді я зроблю усе, що вимагатиметься від мене”¹.

Дітям усього світу ми промовляємо: “Візьми мене за руку. Міцно тримайся. Ми разом залишимося на шляху до нашого Небесного Батька”.

Батьки, дідусі й бабусі, сусіди, друзі, провідники Початкового товариства, кожен з нас може допомогти дітям триматися. Ми можемо зупинитися, стати на коліна, подивитися в їхні очі і побачити притаманне їм бажання йти за Спасителем. Візьміть їх за руки. Йдіть з ними. Це наша можливість зміцнити їх на шляху віри.

Жодній дитині не треба йти цим шляхом самій, якщо ми щедро розповідаємо нашим дітям про план спасіння. Розуміння плану допоможе їм триматися істинного знання про те, що вони діти Бога і в Нього є для них план, що вони жили з Ним у передземному існуванні, що вони радісно вигукували, дізнавшись про можливість прийти на цю землю, і що з допомогою Спасителя ми всі можемо повернутися в присутність нашого Небесного Батька. Якщо вони розуміють план і ким вони є, вони не будуть боятися.

В Алма 24 ми читаємо: “Він любить наші душі, так само як Він любить наших дітей; отже,… [бажає] щоб план спасіння міг бути відомим нам, так само як наступним поколінням”².

Ми починаємо робити план відомим нашим дітям, коли ми самі міцно тримаємося за жезл із заліза.

Якщо ми міцно тримаємося за жезл із заліза, то маємо змогу покласти наші руки поверх їхніх і йти тісним і вузьким шляхом разом. Наш приклад звеличується в їхніх очах. Потім вони наслідуватимуть наш поступ, якщо відчують безпеку в наших діях. Нам не треба бути досконалими—лише чесними і щирими. Діти хочуть відчувати єдність з нами. Коли один з батьків скаже: “Ми зможемо! Ми можемо щоденно читати Писання сім’єю”, діти підуть за ним!

Одна така сім’я з чотирма малими дітьми написала: “Ми вирішили починати поступово, бо діти не могли довго зосереджуватися. Наша найстарша дитина ще не вміла читати, але могла повторювати за нами слова, тому ми почали щовечора читати Книгу Мормона лише по три вірші. Ми з чоловіком читали по одному віршу, а потім Сідні повторювала вірш. Згодом ми читали чотири, а потім і п’ять віршів, коли й хлопці почали повторювати по віршу. Так, це було стомливо, але ми не припиняли. Ми намагалися зробити пріоритетом постійність, а не швидкість. Ми завершили читати Книгу Мормона через три з половиною роки. У нас було чудове почуття успіху!”

Далі мати пише: “Щоденне читання Писань тепер є звичкою в нашій сім’ї. Наші діти не мають проблем із мовою Писань і ми з чоловіком користуємося нагодою свідчити їм про істини. Найважливіше те, що в нашому домі посилилося відчуття Духа.

Чи побачили ви у досвіді цієї сім’ї те саме що й я? Коли нашим наміром є міцно триматися за слово Бога, наше читання Писань може становити лише один вірш за один раз. Ніколи не пізно почати. Ви можете зробити це зараз.

Якщо ми не навчимо наших дітей, їх навчить світ, а діти здатні засвоювати все запропоноване світом із самого раннього віку. Якщо ви хочете, щоб вони знали щось через п’ять років, говоріть з ними про це сьогодні. Навчайте їх у всіх обставинах; нехай кожна дилема, кожен наслідок, кожне випробування, які вони переживають, буде для вас можливістю навчати їх триматися істин євангелії.

Шеннон, молода матір, не знала, що навчатиме своїх дітей силі молитви, коли вони сіли у свій мікроавтобус, щоб доїхати додому, що мало зайняти лише 40 хвилин. Коли вони від’їжджали від бабусиного будинку, бурі не було, але коли вони почали їхати каньйоном, легкий сніжок перетворився на хуртовину. Мікроавтобус почало заносити по поверхні дороги. Невдовзі за снігом важко було щось розгледіти. Двоє наймолодших дітей відчули напруженість ситуації і почали плакати. Шеннон сказала двом старшим дітям Хейді та Томасу віком 8 і 6 років: “Вам треба помолитися. Нам потрібна допомога Небесного Батька, щоб безпечно дістатися дому. Моліться, щоб ми не застрягли і не зісковзнули з дороги”. Її руки, які тримали кермо, тремтіли, але вона чула шепіт маленьких молитов, які безупинно лунали із заднього сидіння: “Небесний Батьку, будь-ласка, допоможи нам безпечно доїхати додому; будь-ласка, допоможи, щоб ми не зісковзнули з дороги”.

З часом молитви заспокоїли наймолодших і вони перестали плакати як раз тоді, коли всі дізналися, що дорогу перекрито і через це вони не можуть їхати далі. Вони обережно розвернулися і знайшли мотель, де переночували. В мотелі вони стали на коліна і подякували Небесному Батьку за їхню безпеку. У ту ніч мати навчила своїх дітей тому, якою силою є вірність молитві.

Які випробування будуть у наших дітей? Як і Джозеф Сміт, наші діти можуть знайти сміливість робити “усе, що від них вимагатиметься”. Коли ми цілеспрямовано тримаємо їх і навчаємо про план Небесного Батька через молитву і вивчення Писань, вони пізнають звідки вони прийшли, чому вони тут і куди вони йдуть.

Минулої весни ми з чоловіком відвідували футбольний матч, у якому грав наш чотирирічний онук. Можна було відчути радість, яка панувала на полі, коли гравці бігали туди і сюди за м’ячем. Коли пролунав останній свисток, гравці не розуміли, хто виграв і хто програв. Вони просто грали. Тренери направили гравців потиснути руки членам команди супротивника. Потім я побачила щось досить незвичайне. Тренер попросив створити тунель перемоги. Усі батьки, дідусі й бабусі, та глядачі, які прийшли на матч, стали і сформували дві шеренги, обличчям один до одного, і, піднявши руки, зробили арку. Діти з вереском пробігали повз дорослих, які вітали їх, і далі бігли шляхом, створеним глядачами. Потім діти з протилежної команди приєдналися до веселощів, коли усі гравці—переможці і переможені—підбадьорювалися дорослими, пробігаючи шляхом тунелю перемоги.

В моїй уяві виникла інша картина. У мене було відчуття, що я бачила дітей, які живуть згідно з планом, створеним Небесним Батьком для кожної окремої дитини. Вони бігли тісним і вузьким шляхом крізь арку, створену руками глядачів, які їх люблять, і кожен відчував радість від перебування на цьому шляху.

Яків сказав “О який величний план нашого Бога!”³ Спаситель “відкрив спасіння шлях… і нас веде на небеса”⁴. Я свідчу, що коли ми будемо тримати наших дітей за руку і йти туди, куди нас веде Спаситель, ми всі повернемося до нашого небесного дому і будемо в безпеці в обіймах нашого Небесного Батька. В ім’я Ісуса Христа, амінь.