Покладіть довіру на Бога, а тоді йдіть і працюйте

Мої улюблені брати та сестри, це честь звертатися до вас у цей Суботній день. Я сповнений смирення через це доручення виступати перед мільйонами святих останніх днів і нашими друзями по всьому світі. Готуючись до цієї священної нагоди, я молився і розмірковував, щоб дізнатися про ваші особисті потреби і те, з яким посланням Господь хотів, щоб я виступив.

Ваші нужди великі й різноманітні. Кожен з вас є унікальною дитиною Бога. Бог знає вас особисто. Він шле послання підтримки, виправлення й скерування, які потрібні вам і відповідають вашим потребам.

Щоб дізнатися, що Бог хоче, аби я додав до цієї конференції, я читав послання Його слуг у Писаннях і з минулих конференцій. Я отримав відповідь на свою молитву, коли прочитав слова Алми, великого слуги Господа з Книги Мормона:

“О, якби я був ангелом і міг би мати бажання в моєму серці, щоб я міг піти і говорити сурмою Бога, таким голосом, щоб похитнути землю, і закликати до покаяння кожний народ!

Так, я проголошував би кожній душі, нібито голосом грому, покаяння і план викуплення, що вони повинні покаятися і прийти до нашого Бога, щоб не було більше смутку на всьому лиці землі.

Але ось, я є людина, і грішу в моєму бажанні; бо я повинен бути задоволений тим, чим Господь наділив мене”¹.

І тоді я знайшов у словах Алми спрямування, про яке молився: “Бо ось, Господь дарував усім народам з їхнього власного народу і язика навчати Його Слову, так, у мудрості, все, що Він вважає необхідним, щоб вони мали; тому ми бачимо, що Господь радить в мудрості, згідно з тим, що є справедливим та істинним”².

Коли я прочитав це послання від слуги Бога, то зрозумів своє сьогоднішнє доручення. Бог шле Своїм дітям послання і вповноважених посланців. Я мушу так зрощувати довіру до Бога і до Його слуг, щоб ми йшли і виконували Його поради. Він бажає цього, оскільки любить нас і прагне для нас щастя. І Він знає, що брак надії на Нього приносить смуток.

Ця нестача довіри завдавала смутку дітям Небесного Батька ще до сотворіння світу. Завдяки одкровенням Бога пророку Джозефу Сміту, ми знаємо, що багато наших братів і сестер у доземному світі не прийняли план щодо нашого смертного життя, представлений нашим Небесним Батьком і Його старшим Сином, Єговою³.

Ми не знаємо всіх причин жахливого успіху Люцифера у підбуренні до того повстання. Втім одна причина є очевидною. Тим, хто втратив благословення прийти у смертне життя, бракувало довіри до Бога, щоб уникнути вічного страждання.

Сумний приклад нестачі довіри до Бога продовжувався і після Сотворіння. Я обережно наводитиму приклади з життя Божих дітей, оскільки не знаю всіх причин, чому їм не вистачало віри, аби довіряти Йому. Багато з вас досліджували ці важкі моменти їхнього життя.

Наприклад, Йона не тільки не прийняв послання від Господа іти в Ніневію, а взагалі вирушив в іншому напрямку. Нааман не міг довіритися наказу Господнього пророка омитися у річці, щоб дозволити Господу зцілити його проказу, вважаючи, що просте завдання було нижче його достоїнства.

Спаситель запросив Петра залишити безпеку човна і йти до Нього по воді. Коли ми чуємо ці слова, то відчуваємо його біль і бачимо свої особисті потреби, щодо яких маємо більше довіряти Богові:

“А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю.

Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: “Мара!” І від страху вони закричали …

А Ісус до них зараз озвався й сказав: “Заспокойтесь,—це Я, не лякайтесь!”

Петро ж відповів і сказав: “Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді”.

А Він відказав йому: “Іди”. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: “Рятуй мене, Господи!”…

І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: “Маловірний, чого усумнився?”⁴.

Ми можемо черпати мужність у тому факті, що Петро навчився довіряти Господу достатньо, щоб залишитися вірним у Його служінні аж до самої своєї мученицької смерті.

Молодий Нефій з Книги Мормона надихає в нас бажання розвивати довіру до Господа, щоб дотримуватися Його заповідей, якими б важкими вони нам не здавалися. Нефій стояв перед небезпекою, а можливо й перед смертю, коли сказав ці слова, які демонструють довіру, і які ми можемо й повинні закарбувати в своїх серцях: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм”⁵.

Така довіра з’являється, коли ми знаємо Бога. Завдяки славетним подіям Відновлення євангелії, ми, більше за будь-яких інших людей на землі, відчули мир, який Господь приніс Своєму народові в словах: “Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я”⁶. Моє серце сповнене вдячності за те, що Бог відкрив про Себе, щоб ми могли довіритися Йому.

Для мене це почалося з події 1820-го року і юнака в гаю на фермі в штаті Нью-Йорк. Хлопчик, Джозеф Сміт молодший, пішов до гаю у безлюдне місце. Він став навколішки для молитви, повністю довіряючи, що Бог відповість на його прохання пізнати, що він мав робити, аби очиститися й отримати спасіння через Спокуту Ісуса Христа⁷.

Щоразу, коли я читаю його розповідь, моя довіра до Бога і Його слуг міцніє:

“Я побачив прямо над головою стовп світла, яскравішого за сонце, і спускаючись повільно з неба, це світло впало на мене.

Не встигло це небесне світло з’явитися, як я відчув, що позбувся ворога, який скував був мене. Коли світло було на мені, я побачив двох Осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу Яких неможливо описати. Один з них звернувся до мене, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: Це Мій Улюблений Син, слухай Його!”⁸.

Батько відкрив нам, що Він живе, що Ісус Христос є Його Улюбленим Сином і, що Він так любить нас, що послав того Сина спасти нас, Своїх дітей. І завдяки тому, що я маю свідчення про те, що Він покликав того неосвіченого хлопця бути апостолом і пророком, я довіряю Його апостолам і пророкам сьогодні, а також тим, кого вони покликають служити Богові.

Ця довіра благословила моє життя і життя моєї сім’ї. Багато років тому я слухав виступ Президента Езри Тефта Бенсона під час подібної конференції. Він радив нам робити все, що ми можемо, щоб позбавитися боргів і не влазити в них. Він висловився стосовно закладних на будинки, говорячи, що хоча це можливо неймовірно, та все ж буде краще, якщо ми зможемо заплатити всі свої борги по закладним⁹.

Після тих зборів я повернувся до своєї дружини і спитав: “Ти гадаєш є якийсь спосіб, як ми можемо зробити це?” Спочатку ми нічого не могли придумати. Але ввечері я подумав про власність, яку ми придбали в іншому штаті. Протягом кількох років ми без успіху намагалися продати її.

Однак завдяки тому, що ми довіряли Богові і словам з послання Його слуги, на ранок понеділка ми замовили телефонні переговори з чоловіком у Сан-Франциско, який займався продажем нашої власності. Я дзвонив йому кілька тижнів до цього і він сказав мені тоді: “Вже багато років ніхто не цікавився вашою власністю”.

Але того понеділка, після конференції, я почув відповідь, яка й по цей день зміцнює мою довіру до Бога і Його слуг.

Той чоловік сказав: “Я вражений вашим дзвінком. Сьогодні прийшов чоловік і спитав чи може він придбати вашу власність”. Здивувавшись, я поцікавився: “Яку суму він запропонував?” Ця сума була на кілька доларів більшою за суму нашої застави.

Хтось може сказати, що то був випадковий збіг обставин. Але нашу заставу було виплачено. А наша сім’я продовжує дотримуватися кожного слова пророчого послання, яке може надійти, щоб повідомити нас про те, що нам слід робити, аби знайти безпеку й мир, які Бог прагне дати нам.

Така довіра Богові може благословляти як громади, так і сім’ї. Я виріс у маленькому містечку в штаті Нью-Джерсі. Нашу філію Церкви регулярно відвідувало менше двадцяти членів Церкви.

Серед них була жінка—дуже смиренна навернена похилого віку. Вона була іммігранткою і розмовляла з сильним норвезьким акцентом. Вона була єдиним членом Церкви у своїй сім’ї і єдиним членом Церкви у місті, в якому проживала.

Через мого батька, який був президентом філії, Господь покликав її президентом Товариства допомоги філії. У неї не було довідника, з якого вона могла дізнатися, що їй робити. Поблизу неї не проживав жоден член Церкви. Вона знала лише те, що Господь дбає про тих, хто в нужді, і кілька слів гасла Товариства допомоги: “Милосердя ніколи не минає”.

То були найважчі дні періоду, який зараз ми називаємо “Великою депресією”. Тисячі людей були безробітними й бездомними. Тож, маючи відчуття, що її доручення прийшло від Господа, вона попросила своїх сусідів віддати їй старий одяг. Вона випрала, випрасувала і склала цей одяг у картонні коробки на ґанку позаду свого дому. Коли у людей, які не мали грошей, виникала потреба в одязі і вони просили її сусідів допомогти, вони зазвичай казали: “Ідіть вулицею до того будинку. Там живе жінка-мормонка, яка дасть вам те, що вам потрібне”.

Господь не стояв на чолі цього міста, але частину його Він змінив на краще. Він покликав одну тендітну жінку, яка—будучи одинокою—довіряла Йому достатньо, щоб дізнатися, що Він хотів, аби вона зробила, і вона зробила це. Завдяки своїй довірі Господу, вона могла допомогти в тому місті сотням дітей Небесного Батька, які бідували.

Ця сама довіра до Бога може благословити цілі народи. Я пізнав, що ми можемо довіряти Богові у здійсненні обіцяння, даного Алмою: “Бо ось, Господь дарував усім народам з їхнього власного народу і язика навчати Його Слову, так, у мудрості, все, що Він вважає необхідним, щоб вони мали”¹⁰.

Бог не управляє народами, але пам’ятає про них. Він може ставити і ставить на впливові посади людей, які бажають найкращого для людей і довіряють Господу¹¹.

Я спостерігав це, подорожуючи світом. У місті з населенням більш як десять мільйонів людей під час конференції я виступав перед тисячами святих останніх днів. Ця конференція проходила на великій спортивній арені.

До початку зборів я помітив одного ставного молодого чоловіка, який сидів у першому ряду. Поруч з ним були й інші люди, які, подібно до нього, були вдягнені більш вишукано за більшість з тих, хто сиділи навколо їх. Я спитав у генерального авторитета Церкви, що сидів біля мене, хто були ці люди. Він пошепки відповів, що то був мер міста і його апарат.

Повертаючись після зборів до машини, я був здивований побачити мера і його оточення, які чекали на мене, щоб привітатися. Він вийшов назустріч, протягнув мені руку і сказав: “Дякую, що завітали до нашого міста і в нашу країну. Ми вдячні вам за вашу роботу у навчанні своїх людей. З такими людьми і такими сім’ями ми можемо досягти гармонії і процвітання, яких ми прагнемо для свого народу”.

У той момент я побачив, що він був одним з чесних серцем, кого Бог наділив владою серед Своїх дітей. Ми складаємо крихітну меншість з громадян того великого міста й народу. Мер знав не багато про наше вчення і був знайомий лише з кількома нашими людьми. Але Бог направив йому послання про те, що святі останніх днів, перебуваючи в завіті довіряти Богові і Його вповноваженим слугам, стануть світлом для його людей.

Я знаю слуг Бога, які звертатимуться до вас під час цієї конференції. Їх покликано Богом повідомляти послання Його дітям. Господь сказав про них: “Що Я, Господь, сказав, Я сказав і не відмовляюся; і хоч небеса й земля минуться, Моє слово не минеться, але все буде здійснено, чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно”¹².

Ви показуєте Йому свою довіру, коли слухаєте з наміром навчитися й покаятися, а тоді йти і робити, щоб Він не попросив. Якщо ви довіряєте Богові достатньо, щоб почути Його послання в кожній проповіді, пісні та молитві цієї конференції, ви його почуєте. І, якщо після цього ви підете й робитимете те, що Він бажає від вас, ваша сила довіряти Йому зросте, і з часом ви будете сповнені вдячності від знання, що тепер і Він довіряє вам.

Я свідчу, що сьогодні Бог говорить через Своїх обраних слуг у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Томас С. Монсон є пророком Бога. Наш Небесний Батько і Його Син, Ісус Христос живуть і люблять нас. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.