Гордість і священство

Я також пам’ятаю один цікавий побічний ефект від впливового виступу Президента Бенсона. Деякий час серед членів Церкви сказати, що вони “горді” за своїх дітей, країну або, що вони “гордяться” своєю роботою, було майже табу. Здавалося, що саме слово гордість стало вигнанцем у нашому лексиконі.

В Писаннях ми знаходимо багато прикладів хороших і праведних людей, які насолоджуються праведністю і, водночас, пишаються великодушністю Бога. Наш Небесний Батько Сам представив Свого Улюбленого Сина словами: “в Якому Я задоволений”².

Алма пишався думкою, що він міг “бути знаряддям у руках Бога”³. Апостол Павло хвалився вірністю членів Церкви⁴. Великий місіонер Аммон пишався успіхом, якого він досяг зі своїми братами в якості місіонерів⁵.

Я переконаний, що є відмінність між тим, щоб гордитися певними речами і бути гордовитим. Я горджуся багатьма речами. Я гордий за свою дружину. Я гордий за своїх дітей і внуків.

Я гордий за молодь Церкви, і втішаюся їхніми чеснотами. Я гордий за вас, мої дорогі й вірні брати. Я сповнений гордості, коли стою пліч-о-пліч з вами, носіями святого священства Бога.

Тож, яка різниця між цим видом гордості і тим, який Президент Бенсон назвав “вселенським гріхом?”⁶. Та гордість є гріховною, як про це так незабутньо навчав Президент Бенсон, бо вона породжує ненависть або ворожість і протиставляє нас Богу і своїм ближнім. По суті, гординя—це гріх порівняння, оскільки, зазвичай, вона починається зі слів: “Подивіться, який я дивовижний і які чудові речі я зробив”, що, здається, завжди закінчується фразою: “Тому я краще, ніж ви”.

Коли наші серця сповнюються пихою, ми вчиняємо смертний гріх, бо порушуємо дві великі заповіді⁷. Замість того, щоб поклонятися Богові і любити своїх ближніх, ми виявляємо справжній предмет свого поклоніння і любові—образ, який ми бачимо у дзеркалі.

Гординя—це великий гріх самозвеличення. Для багатьох—це особистий Рамеумптом, таке собі “святе місце”, де виправдовується заздрість, жадібність і марнославство⁸. В якійсь мірі, гординя є перворідним гріхом, бо ще до заснування цієї землі, гординя стала причиною падіння Люцифера, сина ранку, “що був у повноваженні в присутності Бога”⁹. Якщо гординя може розбещити таку здібну і багатообіцяльну особу, як ця, то хіба не слід нам перевірити, чи не оселилася гординя і в нашій душі?

Гординя—це смертоносний рак. Це гріх, який веде до безлічі інших людських слабкостей. Насправді можна сказати, що кожен другий гріх, по суті, є проявом гордині.

Цей гріх має багато личин. Декого він веде до сп’яніння від почуття власної значимості, від досягнень, талантів, багатств або становища. Вони вважають ці благословення підтвердженням своєї “обраності”, “неперевершеності”, або “більшої праведності”. Цей гріх має назву: “Дяка Богові, що я кращий за тебе”. В основі цього гріха лежить бажання, щоб людиною захоплювалися чи їй заздрили. Це гріх самовихваляння.

Для інших гординя перетворюється на заздрість: вони люто дивляться на тих, хто має краще становище, більше талантів або більше майна, ніж у них. Вони прагнуть образити, принизити та злословити інших у хибній та ницій спробі самозвеличення. Коли ті, кому вони заздрять, спотикаються або страждають, вони таємно радіють.

Можливо не існує кращої лабораторії для спостереження гріха гордині, ніж у світі спорту. Мені завжди подобалося брати участь у спортивних подіях і відвідувати їх. Але я визнаю, що бувають часи, коли брак ввічливості у спорті, бентежить. Як таке може бути, що, звичайно, добрі й співчутливі люди можуть бути такими нетолерантними і сповненими ненависті до команди суперника і її уболівальників?

Я спостерігав, як спортивні уболівальники ганьбили й лихословили своїх суперників. Вони вишукують вади і роздувають їх. Вони виправдовують свою ненависть широкими узагальненнями і адресують їх кожному, причетному до іншої команди. Коли їхнього суперника спіткає невдача, вони святкують.

Брати, на жаль, сьогодні ми часто бачимо схоже ставлення і поведінку, які присутні в публічних промовах політиків, в етнічних та релігійних питаннях.

Мої дорогі брати у священстві, мої улюблені товариші-учні лагідного Христа, чи не повинні ми жити за вищими нормами? Як носії священства ми мусимо усвідомити, що всі діти Бога вдягнені в однакову форму. Наша команда—це братерство чоловіків. Це смертне життя є нашим ігровим полем. Наша мета навчитися любити Бога і виявляти цю саму любов до наших ближніх. Ми тут для того, щоб жити за Його законом і заснувати царство Бога. Ми тут для того, щоб зміцнювати, надихати і підтримувати всіх дітей Небесного Батька та чесно поводитися з ними.

Коли мене покликали бути генеральним авторитетом, я мав благословення навчатися від багатьох старших Братів у Церкві. Одного дня у мене була нагода відвезти на конференцію кола Президента Джеймса Е. Фауста. Протягом тих годин, які ми провели у дорозі, Президент Фауст навчав мене деяким важливим принципам щодо мого призначення. Він також розповідав наскільки люб’язними є члени Церкви особливо до генеральних авторитетів. Він сказав: “Вони будуть дуже привітними з тобою. Вони добре відкликатимуться про тебе”. Тоді він усміхнувся і продовжив: “Дітере, будь вдячним за це, але ніколи не захоплюйся цим”.

Це гарний урок для всіх нас, брати, у будь-якому покликанні або життєвій ситуації. Ми можемо бути вдячними за своє здоров’я, достаток, майно або становище, але, коли ми починаємо захоплюватися ними, тобто, коли ми стаємо одержимими своїм становищем; коли ми зосереджуємося на своїй значущості, владі або репутації; коли ми переймаємося своїм авторитетом у суспільстві і тим, що про нас говорять, саме тоді починаються проблеми; саме тоді починається процес псування гординею.

У Писаннях міститься чимало застережень щодо гордині: “Тільки сварка пихою вчиняється, а мудрість із тими, хто радиться”¹⁰.

Апостол Петро попереджав, що: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!”¹¹. Мормон пояснював: “Бо ніхто не приймається до Бога, крім лагідних і невибагливих серцем”¹². Господь умисно вибирає “немічне світу, …щоб засоромити сильне”¹³. Господь робить це, щоб показати, що Він Своєю рукою чинить Свою роботу, аби ми не “довірял[и] рамену плоті”¹⁴.

Ми є слугами нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Священство нам дано не для того, щоб ми могли отримувати поклони й похвалу. Ми тут для того, щоб засукувати свої рукава і йти працювати. Нас залучено не до звичайного завдання. Нас покликано підготувати світ до пришестя нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Ми не шукаємо для себе пошани, а віддаємо славу й хвалу Богові. Ми знаємо, що вклад, який ми самі можемо зробити, невеликий; однак, якщо ми застосовуватимемо владу священства в праведності, Бог, завдяки нашим зусиллям, може вчинити велику й дивовижну роботу. Ми повинні пізнати, як і Мойсей, що “людина—ніщо” сама по собі¹⁵, але “можливе все Богові”¹⁶.

У цьому, як і в усьому іншому, Ісус Христос є нашим досконалим взірцем. В той час, як Люцифер намагався змінити Батьків план спасіння і здобути славу собі, Спаситель сказав: “Батьку, хай буде Твоя воля, і слава Твоя навіки”¹⁷. Незважаючи на Свої дивовижні здібності й досягнення, Спаситель завжди був лагідним і смиренним.

Брати, ми маємо “Свят[е] священство за чином Сина Божого”¹⁸. Воно є владою, яку Бог дарував чоловікам на землі, щоб діяти від Його імені. Щоб користуватися Його владою, ми повинні намагатися бути подібними до Спасителя. Це означає, що ми в усьому прагнемо чинити волю Батька, саме так, як робив це Спаситель¹⁹. Це означає, що ми віддаємо всю славу Батькові, саме так, як робив це Спаситель²⁰. Це означає, що ми забуваємо про себе у служінні іншим, саме так, як робив це Спаситель.

Гординя—це вимикач, який вимикає силу священства²¹. Покірність—це вмикач, який вмикає її.

Тож, як ми перемагаємо цей, такий поширений і такий згубний гріх гордині? Як ми стаємо більш смиренними?

Майже неможливо піднестися в гордині, коли наші серця сповнені милосердям. “Ніхто не може допомагати в цій праці, якщо він не буде покірним і сповненим любові”²². Коли ми бачимо світ навколо себе крізь лінзу чистої любові Христа, то починаємо розуміти, що таке покірність.

Дехто гадає, що покірність—це майже те саме, що знущання над самим собою. Але бути покірним не означає, що ми маємо переконати себе, що ми нікчемні, ні для чого не потрібні і нічого не варті. Вона також не означає, що ми мусимо відмовитися від талантів, які дав нам Бог, або “заривати їх”. Ми не стаємо покірними, думаючи погано про себе; ми стаємо покірними, думаючи менше про себе. Ми стаємо покірними, коли беремося до роботи з бажанням служити Богу і своїм ближнім.

Покірність спрямовує нашу увагу й любов до інших і до цілей Небесного Батька. Гординя чинить протилежне. Вона черпає свою енергію й силу з глибоких колодязів егоїзму. Як тільки ми припиняємо перейматися самими собою і забуваємо про себе у служінні, наша гординя слабне і починає вмирати.

Мої дорогі брати, навколо так багато людей, яким потрібна допомога, і про кого ми могли б думати замість себе. І, будь ласка, ніколи не забувайте про свою власну сім’ю, свою дружину. Ми можемо служити у дуже багато способів. У нас немає часу перейматися собою.

Колись у мене була ручка, якою я любив користуватися, працюючи командиром літака. Просто повертаючи корпус ручки, я міг вибрати один з чотирьох кольорів. Ручка не ремствувала, коли я хотів використати червону пасту замість синьої. Вона не говорила мені: “Мною краще не писати після 22 години, під час густого туману, чи на великих висотах”. Ручка не говорила: “Використовуй мене лише для важливих документів, а не для щоденних звичайних справ”. Вона надзвичайно надійно виконувала кожне потрібне мені завдання, незалежно від того, було воно важливим чи ні. Вона завжди була готова служити.

Подібним чином і ми є знаряддям в руках Бога. Якщо наше серце у належному місці, ми не скаржимося, що призначене нам завдання недостойне наших здібностей. Ми з радістю служимо, де б нас не попросили. Якщо ми робитимемо так, Господь може використовувати нас незбагненним для нас способом, щоб виконувати Свою роботу.

Дозвольте мені завершити словами 21-річної давності з натхненного послання Президента Езри Тефта Бенсона:

“Гординя є великим каменем спотикання для Сіону.

Ми повинні очистити середину посудини, подолавши гординю²³…

Ми повинні піддатися “натхненню Духа Святого”, скинути з себе оболонку гордовитої “тілесної людини”, стати “святими через спокуту Христа Господа” і бути “як дитина, смиренн[ими], лагідн[ими], покірн[ими]”²⁴…

Бог матиме покірний народ… “Благословенні ті, які упокорюються самі без того, щоб бути змушеними упокоритися”²⁵…

Давайте вирішимо бути покірними. У нас це вийде. Я знаю, що вийде”²⁶.

Мої улюблені брати, давайте наслідувати приклад нашого Спасителя і простягати руку служіння, замість того, щоб шукати похвали й пошани людської. Я молюся, щоб ми упізнали неправедну гордість і викорінили її з наших сердець, заміняючи “правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, [і] лагідністю”²⁷. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.