Ніколи не відходьте від Нього

Господь не залишив нас самих на шляху до Нього. Прислухайтесь до Його слів застереження, якими Він попереджає нас про небезпеки, що чекають попереду: “Уважайте, чувайте й моліться”¹. “Стережіться, щоб вас не було обмануто”². Будьте “пильними і обережними”³. “Знаючи це наперед стережіться, щоб… не відпали від свого вгрунтування”⁴.

Нікому не вдається уникнути впливу світу. Господня порада допомагає нам бути напоготові.

Пригадайте випадок в Капернаумі, коли учні Ісуса, які ходили за Спасителем, не прийняли того, що Він—Син Бога. У Писаннях читаємо: “Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним”⁵.

Ісус тоді звернувся до Дванадцятьох і запитав: “Чи не хочете й ви відійти?”⁶

Подумки на це запитання я багато разів відповідав: “Та ніколи! Тільки не я! Я ніколи не відійду від Нього! Я буду з Ним буду навіки!” Знаю, що й ви відповідали так.

Але запитання: “Чи не хочете й ви відійти?” змушує нас замислитися над власною вразливістю. Життя не є духовним пікніком. Нам непомітно приходять на пам’ять слова апостолів, сказані в іншій ситуації: “Чи не я то, о Господи?”⁷

Ми входимо у води хрищення з радістю й сподіваннями. Спаситель запрошує нас: “Прийд[іть] до Мене”⁸, і ми приймаємо це запрошення, беручи на себе Його ім’я. Ніхто з нас не хоче, щоб ця подорож була таким собі коротким фліртом з духовністю або навіть помітною, але обмеженою частиною нашого життя. Шлях учнівства—не для духовно слабкого серця. Ісус сказав: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”⁹. “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!”¹⁰

Якщо ми йдемо за Спасителем, то, безсумнівно, нам не уникнути труднощів. Подолання їх з вірою удосконалюватиме наш дух і поглиблюватиме наше навернення—ми будемо більше відчувати реальність Спасителя. Якщо долати ці труднощі так, як це робить світ, тоді наш небокрай може затягтися хмарами і нам буде важко приймати рішення. Дехто з тих, кого ми любимо й високо цінуємо, сходять з тісної і вузької дороги і “не ход[ять] вже з Ним”.

Як нам залишитися вірними Спасителю, Його євангелії та обрядам Його священства? Як нам розвинути віру й силу, щоб ніколи не відійти від Нього?

Ісус сказав: “Коли не навернетесь, і не станете, як ті діти,—не ввійдете в Царство Небесне!”¹¹ Нам потрібно мати віруюче серце дитини.

Завдяки силі Його Спокути ми маємо стати “як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти [нам], саме як дитина підкоряється своєму батькові”¹². Оце і є могутня зміна серця¹³.

Невдовзі ми побачимо, чому необхідна зміна серця. Два слова сигналізують про небезпеку попереду—це слова ображений і присоромлений.

Тих, хто сумнівався в божественності Спасителя, Ісус запитав: “Чи оце вас спокушає?”¹⁴ (тобто ображає). У притчі про сіяча [про таких ] Ісус попереджав: “Він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушається”¹⁵ (тобто ображається).

Образа приходить у різному вбранні і постійно знаходить собі шлях на сцену. Люди, яким ми вірили, розчаровують нас. У нас виникають несподівані труднощі. Наше життя не змінюється саме так, як ми очікували. Ми робимо помилки, відчуваємо себе негідними і хвилюємося, чи нам пробачать. Ми задумуємося над якимось доктринальним питанням. Ми дізнаємося про щось, що було сказано з церковної кафедри 150 років тому, і це непокоїть нас. До наших дітей упереджено поставилися. Нас ігнорують або недооцінюють. Може бути сто причин, і кожна з них може бути дуже реальною для нас у певний час¹⁶.

У моменти, коли ми слабкі, супротивник прагне вкрасти дані нам духовні обіцяння. Якщо ми не пильні, наш ушкоджений, схожий на дитячий, дух відступає назад—у холодну, темну шкарлупу нашого колишнього гордовитого “я”, залишаючи тепле, цілюще світло Спасителя.

Коли Парлі П. Пратт у 1835 році був несправедливо звинувачений і він та його сім’я переживали збентеження й сором, пророк Джозеф Сміт порадив йому: “[Парлі],… переступи через це… [і] Всемогутній Бог буде з тобою”¹⁷.

Ще один приклад, у 1830 році був охрищений Фредерік Г. Уільямс, який був відомим лікарем. Він відразу ж присвятив свої таланти і кошти розвитку Церкви. Він став провідником у Церкві. Він передав у дар свою власність для побудови Кертлендського храму. У 1837 році, переживаючи тяжкі часи, Фредерік Г. Уільямс припустився серйозних помилок. Господь проголосив в одкровенні, що “в наслідок [його] гріхів [його] колишнє становище [, яке він мав у провідництві Церкви,] було забрано від [нього]”¹⁸.

З цієї історії про Фредеріка Г. Уільямса ми можемо засвоїти чудовий урок: “Якими б не були його особисті слабкості, він все ж мав силу характеру, щоб знову прихильно ставитися до [Господа], Пророка і… Церкви, незважаючи на те, що в гіркоті так легко було відпасти”¹⁹. На весні 1840 року він виступив на генеральній конференції, смиренно просячи прощення за свою колишню поведінку і висловлюючи свою рішучість виконувати волю Бога у майбутньому. Його справу представляв Гайрум Сміт, і його було охоче прощено. Він помер вірним членом Церкви.

Недавно я зустрічався з президентом храму в Ресіфі, Бразилія, якого звати Фредерік Г. Уільямс. Він розповів, як те рішення його прапрадіда благословило його сім’ю і сотні його нащадків.

Почуття образи має роз’їдаючого напарника, що зветься почуттям присоромленості.

З Книги Мормона ми дізнаємося про видіння Легія, в якому він бачив дерево життя. У цьому видінні було сказано про благородні душі, які “пробиралися крізь імлу темряви, тримаючися за жезл з заліза”, підійшли до дерева і “скуштували плід цього дерева”²⁰.

Нефій описав те дерево як “любов Божу”²¹, що приносить плід, завдяки якому “душа сповнилася надзвичайно великою радістю”²².

Після того як Легій скуштував цей плід, він побачив “велику і простору будівлю… І було в ній повно людей, старих і молодих, чоловіків і жінок; і були вони вдягнені надзвичайно красиво; і вони насміхалися і показували пальцями [тобто виявляючи презирство] на тих… хто куштував плід”²³. Ангел пояснив, що насміхання, глузування, показування пальцем символізували гординю і мудрість цього світу”²⁴.

Нефій сказав про це просто: “Ми не зважали на них”²⁵.

Прикро, що там були люди, які втратили мужність. У Писаннях сказано: “Після того, як вони скуштували цей плід, їм стало соромно, перед тими, хто насміхався з них; і вони відступилися на заборонені дороги і зникли”²⁶.

Як учні Христа, ми стоїмо осторонь від світу. Можуть бути часи, коли ми відчуваємо себе незручно, коли на нас зневажливо показують пальцем і відкидають те, що для нас є священним²⁷. Президент Монсон сказав: “Якщо коріння вашого свідчення не укріпилося, вам буде важко протистояти глузуванню тих, хто кидатиме виклик вашій вірі”²⁸. Нефій порадив нам “не зважа[ти] на них”²⁹. “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови… Тож, не соромся засвідчення Господа нашого”³⁰. Ми ніколи не відійдемо від Нього.

Минулого року, супроводжуючи президента Дітера Ф. Ухтдорфа у поїздці по Східній Європі, я вражався вірі й сміливості місцевих святих. Один провідник священства в Україні розказав нам, що його покликали служити у президентстві філії навесні 1994 року, усього через шість місяців після його хрищення. Це вимагало від нього відкрито заявляти про свою віру і допомагати в реєстрації Церкви в місті Дніпропетровськ. В Україні тоді був час невизначеності, і відкритий вияв віри в Христа та відновлену євангелію міг для нього означати певні труднощі, у т.ч. й можливість втрати роботи (а був він пілотом).

Той провідник священства сказав нам: “Я молився і молився. Я мав свідчення, і я уклав завіт з Богом. Я знав, що Господь хотів, щоб я робив це”³¹. Зі сміливістю вони з дружиною пішли з вірою вперед, не соромлячись євангелії Ісуса Христа.

Дехто запитує: “Чи й справді мені слід так відрізнятися від інших?” “Хіба не можу я бути учнем Христа і не думати так багато про свою поведінку?” “Хіба не можу я любити Христа і не дотримуватися закону цнотливості?” “Хіба не можу я любити Його і робити в неділю те, що мені хочеться?” Ісус дав просту відповідь: “Якщо ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте!”³²

Дехто запитує: “Хіба віруючі багатьох інших конфесій не люблять Христа?” Звичайно ж, люблять! Однак, як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, маючи свідчення про Його реальність не лише з Біблії, а й з Книги Мормона; знаючи, що Його священство було відновлено на землі; уклавши священні завіти наслідувати Його і отримавши дар Святого Духа; бувши обдарованими згори силою в Його святому храмі і беручи участь у підготовці до Його славетного повернення на землю, ми не можемо порівнювати себе в тому, якими ми маємо бути, з тими, хто ще не отримав цих істин: “Бо від того, кому багато дається, багато й вимагається”³³.

Господь сказав: “Ти можеш вибирати для себе сам”³⁴.

Я обіцяю вам: якщо ви виберете не ображатися або не почувати себе присоромленими, ви відчуєте Його любов і схвалення. Ви будете знати, що стаєте більш схожими на Нього³⁵.

Чи все ми розуміємо? Звичайно ж, ні. Ми будемо відкладати якісь питання на потім, щоб зрозуміти їх пізніше.

Чи все буде справедливо? Не буде. Ми будемо сприймати певні речі, які не можемо виправити, і прощати іншим, якщо нас щось ранить.

Чи будемо ми іноді відчувати себе відокремленими від оточуючих нас? Звісно, що будемо.

Чи будемо ми іноді дивуватися, бачачи гнів, який відчуває незначна кількість людей до Господньої Церкви, та їхні зусилля знищити хитку віру слабких?³⁶ Так. Але це не буде заважати Церкві зростати або досягати її мети, також це не буде перешкоджати духовному розвитку кожного з нас як учнів Господа Ісуса Христа.

Мені подобаються ось ці слова з нашого улюбленого гімну:

Досконалість не приходить у цьому житті, але ми виявляємо віру в Господа Ісуса Христа і дотримуємося своїх завітів. Президент Монсон пообіцяв: “Ваше свідчення, якщо його постійно підживлювати, збереже вас у безпеці”³⁸. Ми укріплюємо наше духовне коріння, щодня бенкетуючи словами Христа з Писань. Ми довіряємо словам живих пророків, які дані, щоб вказувати нам шлях. Ми молимося й молимося, і слухаємо тихий голос Святого Духа, Який веде нас і промовляє мир нашій душі. Які б труднощі не виникали, ми ніколи, ніколи не відійдемо від Нього.

Спаситель запитав Своїх апостолів: “Чи не хочете й ви відійти?”³⁹

Петро відповів:

“До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.

…Ми ж увірували та пізнали, що Ти—Христос, Син Бога Живого!”⁴⁰

Я теж маю це свідчення. В ім’я Ісуса Христа, амінь.