Храмові дзеркала вічності: свідчення сім’ї

Дорогі брати та сестри, коли наш син перебував у Центрі підготовки місіонерів у Прово, сестра Гонг надіслала йому і його товаришам-місіонерам свіжоспечений хліб. Ось деякі записки подяки, які отримала сестра Гонг від місіонерів: “Сестро Гонг, той хліб смакував домом”. “Сестро Гонг, я можу сказати лише клас! Той хліб був найкращою стравою, що побувала у моєму роті після матусиних енчіладас”. А ось моя улюблена: “Сестро Гонг, хліб був дивовижний”. Потім цей місіонер жартівливо додав: “Пам’ятайте про мене, якщо між вами і містером Гонгом щось піде не так”.

Ми любимо наших місіонерів—кожного старійшину, сестру та літню місіонерську пару, і вічно вдячні за того особливого місіонера, який першим приніс нашій сім’ї відновлену євангелію Ісуса Христа. З почуттям вдячності я свідчу, що, коли ми бачимо навернення до євангелії і храмових завітів у перспективі вічності, це може допомогти нам побачити рясні благословення в кожному поколінні наших вічних сімей.

Наша матуся Джин Гонг є першою наверненою в нашій сім’ї до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Мешкаючи в Гонолулу, Гавайї, ще підлітком вона слухала; вона пізнала; її було хрищено і конфірмовано; і вона продовжує бути вірною. Вірні члени Церкви допомагали моїй мамі здобути друзів у євангелії, отримувати церковні покликання та продовжувати насичуватися добрим словом Бога. Говорячи сьогоднішньою термінологією, кожен новонавернений, неодружена молодь, ті, хто повертаються до активності в Церкві, та інші благословляють покоління, коли стають співгорожанами святим і домашніми для Бога¹.

Однією з сімей, яка піклувалася про мою маму, була сім’я Джерріта де Джонга молодшого. Лінгвіст, який любив мову серця й Духа, дідусь Де Джонг лоскотав мою уяву маленького хлопчика словами на кшталт: “Чорна смородина зелена, коли червона”. Сьогодні, говорячи про портативні електронні пристрої, я кажу своїм молодим друзям: “Коли в Церкві читаються телефонні повідомлення, це робить зелених єпископів червоними”.

Мої батьки, Уолтер і Джин Гонг, одружувалися три рази—під час китайської церемонії для сім’ї, американської церемонії для друзів і священної церемонії у Домі Господа на час і на вічність.

Наші діти з Початкового товариства співають: “Люблю на храм дивитись, колись туди піду”². Наша молодь дає обіцяння “отримати обряди храму”³.

Нещодавно я стояв у Домі Господа разом із гідною парою, яка збиралася отримати благословення, вступивши в завіт. Я запросив їх розтягнути свій перший медовий місяць на 50 років; потім, після 50-ти років, почати свій другий медовий місяць.

Раптом я помітив, що разом із цією прекрасною парою дивлюсь у дзеркала храму—одне дзеркало з одного боку, а інше дзеркало з іншого. Разом храмові дзеркала відображають образи в обидва боки, які, здається, простягаються у вічність.

Храмові дзеркала вічності нагадують нам, що кожна людина має “божественну природу і долю”; що “священні обряди й завіти, які можна отримати у святих храмах, дають можливість людям повернутися в присутність Бога, а сім’ям—об’єднатися навічно”⁴; і що зростаючи разом в любові й вірності, ми можемо закласти для своїх дітей фундамент і дати їм крила.

У храмових дзеркалах вічності я уявив собі Дрегона Гонга Першого, який народився у 837 р. від Р. Х. (наприкінці правління династії Тан) у південному Китаї і від якого народжувалися покоління родини Гонг, аж до мого батька, який склав 32-ге записане покоління нашої сім’ї. Мій брат, сестра та я складаємо 33-тє покоління нашої сім’ї; мої сини і їхні двоюрідні брати та сестри—це 34-е покоління; наш онук складає 35-е записане покоління родини Гонг. У храмових дзеркалах вічності я не міг розгледіти ні початку, ні кінця поколінь.

Тоді я уявив не лише наступність поколінь, але й наступність сімейних стосунків. В одному напрямку я бачив себе в ролі сина, внука, правнука, і так аж до Дрегона Гонга Першого. У дзеркалах в іншому напрямку я побачив себе в ролі батька, дідуся та прадіда. Я міг бачити свою дружину Сюзен в ролі дочки, правнучки та праправнучки, а в іншому напрямку—в ролі матері, бабусі та прабабусі.

Дивлячись у храмові дзеркала вічності, я почав усвідомлювати, як моя дружина і я сам можемо бути дітьми своїм батькам і батьками нашим дітям, онуками нашим дідусям і бабусям і дідусем та бабусею нашим онукам. Величні уроки земного життя зрошують наші душі по мірі того, як ми вчимося і навчаємо, виконуючи вічні ролі, що включають в себе ролі дитини і батька, батька і дитини.

Писання називають нашого Спасителя “Батьком і Сином”⁵. Живучи у плоті, і підкоривши плоть волі Батька, наш Спаситель знає як допомогти нам, Його народу, в наших стражданнях, бідах, спокусах, хворобах і навіть смерті⁶. Спустившись нижче всього⁷, наш Спаситель може узяти наші немочі та понести наші болі. Ранений за наші гріхи, мучений за наші провини, ранами нашого Спасителя ми уздоровлені⁸.

З часу наради на Небесах, наш Спаситель прагнув чинити лише волю Свого Батька. Цей приклад Батька і Сина може допомогти пояснити парадоксальний вислів: “Хто ж за Мене погубить душу свою,—той знайде її”⁹. Світ свідомо женеться за власною користю. Однак ми не маємо в собі сили спастися самотужки. Але вона є в Нього. Нескінченна і вічна¹⁰, лише Спокута нашого Спасителя переступає межі часу й простору, щоб поглинути смерть, гнів, гіркоту, нечесність, самотність та нещастя.

Іноді справи ідуть шкереберть, незважаючи на те, що ми зробили все що могли. Наш Спаситель—невинний і чистий Агнець—плаче з нами і за нас. Якщо ми завжди пам’ятаємо Його¹¹, Він може стояти поруч з нами “в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де [ми] може[мо] бути”¹². Його вірність сильніша за узи смерті¹³. Привертаючи нас до Себе, наш Спаситель також привертає нас до нашого Батька на Небесах. В той час, як на землі не все є досконалим, ми можемо довіряти нашому Небесному Батькові завершити “спокутний план…, що правосуддя і любов у злагоді з’єднав”¹⁴.

Чудо образів, які ми можемо побачити у храмових дзеркалах вічності, полягає в тому, що вони, тобто ми, можемо змінитися. Коли Джин та Уолтер Гонг увійшли у новий і вічний завіт, вони відкрили шлях предкам—таким, як Дрегон Гонг Перший—до запечатування, а нащадкам—можливість народитися в завіті. Будь ласка, пам’ятайте: простягаючи руку допомоги кожній сестрі або брату, ми благословляємо покоління.

Світ знаходиться у сум’ятті¹⁵, але в Його єдиній істинній і живій Церкві¹⁶ присутня віра і немає страху. Словами апостола Павла, я також урочисто свідчу:

Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя,…

ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!”¹⁷

Я смиренно свідчу: Бог живе. Він “кожну сльозу з очей [наших] зітре”¹⁸—окрім сліз радості, коли ми вдивлятимемося крізь храмові дзеркала вічності і бачитимемо себе вдома, чистими й бездоганними, а наші покоління сім’ї запечатаними повноваженням священства в любові, щоб вигукувати “Осанна, осанна, осанна”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.