Що ти зробив з Моїм іменем?

Коли Президент Джордж Альберт Сміт був молодим, йому уві сні явився померлий дідусь Джордж А. Сміт і запитав: “Я хотів би знати, що ти зробив з моїм іменем”. Президент Сміт відповів: “Я ніколи нічого не зробив з твоїм іменем, за що б тобі було соромно”¹.

Кожного тижня, приймаючи причастя, ми укладаємо завіт і обіцяємо, що бажаємо взяти на себе ім’я Христа, завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей. Якщо в нас є бажання чинити так, то нам обіцяно найпрекрасніше благословення—що Його Дух завжди буде з нами².

Так само, як Президент Джордж Альберт Сміт повинен був дати звіт своєму дідусю про те, що він зробив з його іменем, одного дня кожен із нас повинен буде звітувати нашому Спасителю, Ісусу Христу, про те, що ми зробили з Його іменем.

Про важливість мати добре ім’я говориться у Приповістях, де ми читаємо: “Ліпше добре ім’я за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото”³, а також “пам’ять про праведного—на благословення”⁴.

Розмірковуючи над цими уривками і важливістю мати добре ім’я, я поринув у спогади про те добре ім’я та спадок, які залишили мої батьки чотирьом моїм братам, двом сестрам і мені. Мої батьки не були багаті на речі світу, не мали вони також срібла чи золота. Дев’ятеро нас жили у домі з двома спальнями, однією ванною та закритою верандою на задньому дворі, де спали мої сестри. Коли мої батьки померли, мої брати, сестри і я зібралися, аби розділити їхнє земне майно, якого було зовсім небагато. Моя мати залишила кілька суконь, старі меблі та кілька інших особистих речей. Мій батько залишив теслярські інструменти, кілька старих мисливських рушниць—і це майже все. Єдиними матеріально-цінними речами були скромний будинок і невеличкий ощадний рахунок.

Разом ми просто ридали, дякуючи і знаючи, що вони залишили нам дещо набагато цінніше за срібло і золото. Вони віддали нам свою любов і свій час. Вони часто ділилися свідченням про істинність євангелії, яке ми зараз можемо прочитати у їхніх дорогоцінних щоденниках. Не стільки словами, а більше власним прикладом вони навчали нас старанно працювати, бути чесними і платити повну десятину. Вони зародили в нас бажання продовжувати освіту, служити на місії та, що більш важливо, знайти вічного супутника, одружитися в храмі й витерпіти до кінця. Вони дійсно залишили нам спадок доброго імені, за який ми будемо вічно вдячними.

Коли дорогий нам пророк Геламан і його дружина були благословенні двома синами, вони назвали їх Легієм і Нефієм. Геламан сказав своїм синам, чому їх було названо на честь двох їхніх предків, які жили на землі майже за 600 років до їхнього народження. Він сказав:

“Дивіться, сини мої,… я дав вам імена наших перших батьків [Легія і Нефія],… і це я зробив для того, щоб ви, пам’ятаючи свої імена,… пам’ята[ли] їхні діяння; а коли ви пам’ятатимете їхні діяння, ви знатимете, як про це сказано, і також написано, що вони були добрими.

“Отже, сини мої, я б хотів, щоб ви робили те, що добре, щоб про вас можна було сказати, і також написати саме так, як було сказано і написано про них.

…Щоб ви могли мати той дорогоцінний дар вічного життя”⁵.

Брати і сестри, а чи пам’ятатимуть через 600 років наші імена?

Говорячи про те, як ми можемо взяти на себе ім’я Христа і таким чином захистити наше добре ім’я, Мороній навчав:

“І знову я закликаю вас приходити до Христа і сприймати кожний добрий дар, і не торкатися злого дару, ані чогось нечистого…

Так, прийдіть до Христа, і вдосконалюйтеся в Ньому, і відриньте від себе всю безбожність”⁶.

У натхненній брошурі Заради зміцнення молоді ми читаємо, що “свобода вибору—це даний Богом, вічний принцип, який несе з собою моральну відповідальність за зроблений вибір… Хоча [ми] вільні вибирати самі, [ми] не вільні вибирати наслідки своїх дій. Коли [ми] роби[мо] вибір, [ми] отримує[мо] наслідки цього вибору”⁷.

Невдовзі після того, як я одружився з моєю коханою Девонною, вона розповіла мені історію про те, як в юності дізналася про це важливе вчення: що ми вільні обирати, але не вільні вибирати наслідки наших дій. Я би хотів переповісти вам досвід сестри Арнольд за допомогою моєї дочки Шеллі:

“Коли мені було 15 років, на мене часто находило почуття, що існує надто багато правил і заповідей. Я була непевна, що нормальний життєрадісний підліток може насолоджуватися життям з такою кількістю обмежень. До того ж багато годин, проведених у роботі на батьківській фермі, серйозно обмежували мій час з друзями.

Цього особливого літа одним із моїх завдань було пильнувати корів, які паслися на гірському пасовиську, щоб вони не зламали огорожі й не зайшли у поле пшениці. Корову, яка поїсть паростків пшениці, може здути, що викличе задуху і смерть. Одна з корів весь час намагалася просунути голову через огорожу. Якось уранці, пильнуючи корів, я проїжджала верхи вздовж лінії огорожі і побачила, що ця корова переламала огорожу і зайшла в поле пшениці. Я злякалася, побачивши, що вона вже якийсь час попаслася в пшениці, бо її вже здуло і вона була дуже схожою на повітряну кулю. Я подумала: “Ти, глупа корово! Ця огорожа була для того, щоб захистити тебе, а ти проламала її і наїлася стільки пшениці, що твоє життя під загрозою”.

Я поскакала додому на ферму за татом. Однак, коли ми повернулися, я знайшла її мертвою на землі. Мені було сумно через втрату тієї корови. Ми надали їй прекрасне гірське пасовисько для їжі та огорожу, щоб утримувати її від небезпечної для неї пшениці, однак вона вчинила нерозумно, проломила огорожу і спричинила власну смерть.

Коли я розмірковувала про роль огорожі, я усвідомила, що вона була захистом, так само, як заповіді і правила моїх батьків були захистом. Заповіді і правила потрібні для моєї ж власної користі. Я зрозуміла, що слухняність заповідям може врятувати мене від фізичної і духовної смерті. Те просвітлення було поворотним моментом у моєму житті”.

Сестра Арнольд дізналася, що наш добрий, мудрий і люблячий Небесний Батько дав нам заповіді—не для того, щоб нас обмежити, як змушує нас повірити супротивник—а для того, щоб благословити наше життя і захистити наше добре ім’я і наш спадок для майбутніх поколінь, як це було з Легієм і Нефієм. Так само, як та корова, яка отримала наслідки свого вибору, кожен із нас повинен дізнатися, що трава ніколи не є зеленішою по той бік огорожі—і ніколи не буде—тому що “злочестивість ніколи не була щастям”⁸. Коли життя закінчиться, кожен із нас отримає наслідки свого вибору. Заповіді є зрозумілими, вони захищають—вони не обмежують—а прекрасні благословення за слухняність є незліченними!

Наш Небесний Батько знає, що ми будемо помилятися. Я такий вдячний за Спокуту, яка дозволяє кожному з нас покаятися, зробити необхідні зміни, аби колись знову ми могли стати єдиними з нашим Спасителем і відчути солодкий спокій прощення.

Наш Спаситель щодня запрошує нас очистити наші імена і повернутися у Його присутність. Його заохочення сповнене любові та ніжності. Уявімо разом зі мною обійми Спасителя, коли я читатиму Його слова: “Чи повернетеся ви тепер до Мене і покаєтеся у ваших гріхах, і навернетеся, щоб Я міг зцілити вас?”⁹

Сьогодні я б хотів кожного з вас про дещо попросити, як просили про це мене мої батьки, яких завжди пам’ятатимуть за їхні добрі імена. Перед тим, як щось зробити, уявіть Спасителя, який стоїть поруч із вами, і запитайте себе: “Чи подумаю я так, чи скажу так, чи зроблю так, знаючи, що Він поруч?” Бо ж насправді Він поруч. Коли наш дорогий Президент Томас С. Монсон, про якого я свідчу, що він—пророк, говорить про нашого Господа і Спасителя, то часто цитує цей вірш із Писань: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях”¹⁰.

Я бажаю, аби у той славетний день, коли ми будемо стояти перед нашим улюбленим Спасителем, аби звітувати про те, що ми зробили з Його іменем, ми могли сказати: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг”¹¹. Я шанував Твоє ім’я. Я свідчу, що Ісус є Христос. Він помер, щоб ми могли жити. В ім’я Ісуса Христа, амінь.